Український агросектор входить у новий сезон із суперечливим балансом: зерна в країні достатньо для внутрішнього ринку, але фермерам дедалі складніше знайти надійний канал збуту. На тлі війни, атак по портах, дорогої логістики та нестачі обігових коштів головною загрозою стає не врожай, а можливість його продати.
До повномасштабної війни основні ризики для аграріїв були пов’язані з погодою та ціновою кон’юнктурою. Тепер до них додалися руйнування, мінування, дефіцит кадрів, проблеми з логістикою, обмежений доступ до ринків і зростання витрат на виробництво.
За останні п’ять років сектор пройшов через різке падіння і часткове відновлення. У 2021 році Україна зібрала близько 86 млн тонн зернових і зернобобових — це був рекордний результат. У 2022 році показник знизився приблизно до 53,9 млн тонн через окупацію частини територій, бойові дії та скорочення посівів. У 2023 році виробництво піднялося до 59,8 млн тонн, у 2024-му знову просіло до 53,4 млн тонн, а в 2025 році, попри складну погоду, оцінюється приблизно у 60 млн тонн.
Прогноз Мінагрополітики на 2026 рік — 60,4 млн тонн зернових, зокрема 22,4 млн тонн пшениці та 31,6 млн тонн кукурудзи. Водночас європейський JRC вказує на посуху на заході країни та вплив весняних холодів на окремі культури, хоча загальний прогноз щодо пшениці та озимого ячменю залишається сприятливим.
Проте ключова проблема сезону 2026 року — не поле, а продаж урожаю. На старті експорт виглядав кращим за торішній: до 17 липня Україна вивезла 1,7 млн тонн зернових і зернобобових проти приблизно 0,7 млн тонн роком раніше. За весь 2025/26 маркетинговий рік експорт сягнув 37,5 млн тонн, зокрема 14,1 млн тонн пшениці та 21,3 млн тонн кукурудзи.
Ситуація змінилася в липні та серпні, коли російські удари по портах Великої Одеси поставили під загрозу основний маршрут вивезення зерна. За оцінкою українського уряду, у разі тривалої блокади портів експорт агропродукції в 2026/27 маркетинговому році може скоротитися із запланованих 64,4 млн тонн до приблизно 29,6 млн тонн.
Альтернативні шляхи через залізницю, автопереходи та Дунай допомагають утримувати поставки, але не здатні повністю замінити глибоководні порти. Після відновлення вони зможуть забезпечувати орієнтовно до 2,9 млн тонн на місяць за потреби близько 5,4 млн тонн.
Через це виникає ціновий парадокс: у світі зерно може дорожчати на тлі геополітичних ризиків, а всередині України — дешевшати, бо його важко швидко й вигідно доставити покупцеві. На початку серпня галузеві джерела фіксували помітне зниження внутрішніх цін на пшеницю, а різниця між вартістю на елеваторі та в порту показує, наскільки сильно логістика скорочує експортну виручку.
Для фермерів це вже не питання максимальної прибутковості, а питання виживання бізнесу: потрібні кошти на пальне, зарплати, добрива, оренду землі, обслуговування кредитів і наступну посівну. Щоб послабити тиск, держава паралельно шукає нові маршрути, домагається допомоги від ЄС, підтримує зберігання врожаю та кредитування під заставу зерна. У серпні уряд також запропонував позики під 10% і розширення механізмів фінансування під зерно, щоб аграрії не були змушені продавати врожай за мінімальною ціною.
ЄС продовжує розвивати «шляхи солідарності», а ЄБРР планує інвестиції в модернізацію портової інфраструктури Рені та Ізмаїла. Це важливі кроки, але вони потребують часу й не можуть миттєво компенсувати втрату одеських портів.
У короткостроковій перспективі ситуація для аграріїв залишається важкою, але не виглядає катастрофічною для продовольчого забезпечення. За розрахунками Мінагрополітики, внутрішня потреба в пшениці становить близько 6,4 млн тонн, тоді як пропозиція у 2026 році разом із перехідними запасами може сягнути 26,6 млн тонн. Тобто навіть помітне скорочення експорту не створює фізичного дефіциту продовольчої пшениці.
Водночас питання «чи буде в країні хліб» не зводиться лише до наявності зерна. Якщо виробник кілька сезонів поспіль змушений продавати продукцію нижче економічно обґрунтованої ціни, скорочувати витрати на добрива та інвестиції, наслідки проявляться пізніше — через падіння врожайності, зменшення посівних площ і зростання цін на продукти.
Найризикованіший сценарій для 2026–2027 років пов’язаний із розривом фінансового циклу агровиробництва. Якщо порти працюватимуть стабільно, ринок поступово вирівняється, а 2026 рік може пройти без системної продовольчої кризи. Але за тривалих обмежень на морський експорт країна зіткнеться з надлишком зерна всередині України, нестачею складських потужностей, падінням цін і дефіцитом грошей у виробників. Це вже прямий ризик для посівної 2027 року.
Для України головна загроза має економічний характер: зменшення валютної виручки, ослаблення стійкості агропідприємств, скорочення інвестицій і податкових надходжень. Для ЄС прямої загрози нестачі хліба немає, але наслідки для ринку все ж відчутні — у цінах, кормах, олійних культурах, логістиці та конкурентному середовищі. Для країн Африки та частини Азії залежність від українського зерна значно вища. За оцінками ВПП, до війни український аграрний експорт забезпечував продовольством близько 400 млн людей на рік.
Водночас не варто перебільшувати ризик глобального голоду: на світовому ринку є й інші великі виробники, зокрема США, ЄС, Канада, Австралія та Аргентина. Однак втрата українського експорту означає не стільки нестачу зерна у світі, скільки його подорожчання та зростання витрат на доставку. Найсильніше це зачепить країни, які залежать від імпорту й не мають достатнього фінансового запасу.
Українське село сьогодні переживає не стільки кризу врожаю, скільки кризу економіки виробництва. Аграрій може виростити зерно, але не завжди може вигідно його продати. Найкращий варіант — стабільна робота чорноморських портів у поєднанні з розвитком дунайської та європейської логістики, доступним кредитуванням, зберіганням і переробкою. Найгірший — тривала блокада, після якої Україна, ймовірно, не залишиться без хліба у 2026 році, але ризикує послабити агросектор у 2027–2028 роках.
Тож головне питання продовольчої безпеки сьогодні звучить так: чи зможе фермер не лише зібрати врожай, а й продати його, отримати обігові кошти та знову засіяти поле в наступному сезоні.
