Історія «Укрінбанку» — це рідкісний для України випадок, коли після виведення установи з ринку навколо неї виникла правова розвилка: одна сторона вважає її банком у ліквідації, інша — вже компанією «Укрінком». Що сталося з активами, чому втрутилися суди і як у справі з’явилися зниклі мільярди — розбираємо поетапно.
24 грудня 2015 року Національний банк ухвалив рішення про виведення «Укрінбанку» з ринку. Наступного дня до установи зайшла тимчасова адміністрація Фонду гарантування вкладів, яка зупинила роботу банку, почала оцінку його активів і зобов’язань та запустила виплати вкладникам гарантованих державою сум — до 200 тис. грн.
За звичайною логікою після цього мала стартувати ліквідація: активи продаються, борги погашаються, а банк остаточно зникає з реєстрів. Але в історії «Укрінбанку» все пішло інакше. Навколо нього виникла юридична колізія, у якій під одним кодом ЄДРПОУ фактично співіснують два суб’єкти: банк у ліквідації, який визнають НБУ та ФГВФО, і компанія «Укрінком», з якою себе пов’язують власники та судові рішення.
Саме через це «Укрінбанк» часто називають останнім «зомбі-банком» України. Так називають збанкрутілі банки, ліквідацію яких суд визнав незаконною. Повернути їх на ринок уже неможливо, а після ухвалення у 2020 році так званого «антиколомойського» закону такі установи знову підпорядкували Фонду гарантування вкладів.
До ухвалення цього закону в Україні було сім «зомбі-банків», але після його набуття чинності шість із них повернулися під контроль ФГВФО. «Укрінком» у цей механізм не потрапив, і саме тому його історія тягнеться вже багато років.
Проблеми банку загострилися після початку російської війни проти України у 2014 році. За словами Володимира Клименка, значна частина кредитного портфеля була зосереджена в Криму та на Донбасі, а частина позичальників перестала платити. Він стверджує, що банк міг би суттєво зменшити втрати за рахунок продажу застав, а у 2014 році установа навіть стала найприбутковішою в Україні.
Водночас у жовтні 2015 року Нацбанк визнав «Укрінбанк» проблемним через нестачу ліквідності. Регулятор дав час на виправлення ситуації. Тоді Клименко, за його словами, знайшов інвестора з Ізраїлю і домовився про позику в 71 млн доларів. Проте в НБУ заявили, що гроші так і не надійшли, а власникам не вдалося зупинити відтік коштів і відновити платоспроможність банку.
Регулятор також вказував на потік скарг від клієнтів: з жовтня 2015 року їх надійшло майже 300. Йшлося про невиплату вкладів і невиконання розрахункових документів. За даними НБУ, сума невиконаних клієнтських платежів сягнула 52 млн грн.
Після приходу тимчасової адміністрації Фонд гарантування мав розрахуватися з вкладниками, а потім продати активи банку, щоб повернути кошти державі та іншим кредиторам. Загальний обсяг вкладів, що підлягали виплаті, становив 1,82 млрд грн, із яких Фонд виплатив 1,76 млрд грн. Для цього він залучив позику від держави.
Серед кредиторів були вкладники з сумами понад гарантовані 200 тис. грн, фізособи із заблокованими платежами, юридичні особи, а також пов’язані з банком особи. За оцінкою ФГВФО, на момент початку ліквідації активи банку становили 5,86 млрд грн. Але використати їх за стандартною процедурою не вдалося.
29 квітня 2016 року Окружний адміністративний суд Києва за позовом міноритарного акціонера скасував рішення про ліквідацію «Укрінбанку». У ФГВФО вважають, що суд фактично дав власне тлумачення банківського законодавства і проігнорував фінансовий стан установи. Апеляція згодом підтвердила це рішення.
Того самого дня акціонери змінили в реєстрі назву «Укрінбанк» на «Укрінком», змінили вид діяльності з банківської на оренду нерухомості та перенесли юридичну адресу з Києва до Сєвєродонецька Луганської області, який із 2022 року тимчасово окупований Росією.
Далі почалася довга серія судових спорів. У низці інстанцій, включно з Верховним судом, власники «Укрінкому» домагалися визнання його правонаступником банку. Формально це не передбачено банківським законодавством, але саме така позиція врешті закріпилася в частині рішень.
На думку ФГВФО, цим скористалися і під час роботи з активами банку. Фонд заявляє, що з балансу зникли цінні папери, кошти на рахунках в інших банках і частина заборгованості позичальників. За його підрахунками, до кінця 2025 року борг позичальників перед «Укрінбанком» скоротився більш ніж на 3 млрд грн — до 1,2 млрд грн.
Окремо Фонд звернув увагу на угоду з компанією «Оболонь»: у липні 2026 року на рахунки «Укрінкому» надійшло майже 300 млн грн у межах мирової угоди, яку затвердив суд. ФГВФО намагався оскаржити цей процес, але безрезультатно.
Ще один пласт історії пов’язаний уже не з банком, а з банкрутством самого «Укрінкому». Воно почалося 2020 року за заявою компанії «ЮС-Метал», яка виконала ремонт даху будівлі на Вознесенському узвозі, 10А, і не отримала оплату в розмірі 101,2 тис. грн. Саме ця процедура дала Фонду доступ до інформації про стан активів компанії.
Так історія колишнього банку, який мав зникнути ще у 2016 році, перетворилася на затяжний спір про правовий статус, долю активів і те, хто саме має відповідати перед вкладниками та державою.
