Верховний Суд розглянув спір щодо виплати частини чистого прибутку «Укрнафти» і фактично підтвердив: у компаніях із державною часткою відсутність рішення зборів акціонерів не завжди звільняє від виплат міноритаріям. Для ринку це важливий сигнал, але водночас і привід говорити про ризики для самих компаній.
Спір між «Укрнафтою» та міноритарним акціонером стосувався не лише суми у 2 млн грн, а насамперед принципу: хто і на яких умовах розпоряджається прибутком компанії, де держава має вирішальний голос. За 2021 рік «Укрнафта» отримала понад 2,4 млрд грн чистого прибутку, однак збори акціонерів вчасно не ухвалили рішення про дивіденди.
Зазвичай у приватній компанії таке питання вирішують самі акціонери: вони визначають, спрямовувати прибуток на виплати чи залишати його на розвиток, інвестиції, погашення боргів та інші потреби бізнесу. Але в компаніях із державною часткою діє окрема логіка, пов’язана з бюджетним регулюванням.
Верховний Суд дійшов висновку, що якщо для таких компаній закон про держбюджет передбачає механізм розподілу частини чистого прибутку, то відсутність рішення загальних зборів не скасовує обов’язку виплатити її всім акціонерам пропорційно до їхніх часток. Інакше міноритарії могли б роками залишатися без коштів лише через те, що збори так і не затвердили дивіденди.
Для міноритарних акціонерів це рішення виглядає як захист їхніх прав і рівності з іншими власниками акцій. Але для бізнесу в ньому є й інший бік: бюджетні норми в таких випадках можуть вимагати виплати не менше ніж 90% чистого прибутку. Фактично це означає, що компанія позбавляється майже всіх зароблених коштів, які могли б залишитися в обігу.
Такий підхід несе і додатковий ризик. Якщо рішення зборів не ухвалено вчасно, автоматичний механізм може стати інструментом тиску на компанію, особливо коли частина акціонерів зацікавлена не в розвитку, а в якнайшвидшому розподілі прибутку. Формально все відповідатиме закону, але фінансовий результат для товариства може бути болісним.
Водночас суд дав зрозуміти: його висновки стосуються не будь-якої компанії, а саме товариств із державною часткою, де бюджетне законодавство прямо передбачає відповідний механізм. Йдеться не про право кожного акціонера вимагати дивіденди без рішення зборів, а про спеціальну модель, встановлену для таких підприємств.
З точки зору ринку це рішення звужує можливості затягувати розподіл прибутку в компаніях за участю держави. Але водночас воно показує й іншу проблему: правила виплати дивідендів не повинні щороку залежати від закону про держбюджет, якщо бізнесу потрібна передбачуваність.
По суті, зараз перед компаніями та інвесторами стоїть ширше питання — як зберегти баланс між правом акціонерів на дохід і потребою бізнесу в ресурсах для роботи та розвитку. Саме тому фахівці говорять про потребу в чіткішому та стабільнішому регулюванні в профільних законах, а не через щорічні бюджетні норми.
