Відставка Руслана Кравченка з посади генерального прокурора стала швидким кадровим фіналом, але не вирішила накопичених проблем у прокуратурі. За рік його керівництва система, на думку критиків, ще більше залежала від волі однієї людини, а ключові реформи фактично зупинилися.
Чутки про можливий відхід Руслана Кравченка з’явилися ще в грудні 2025 року, однак тоді він публічно їх спростовував. Тепер же він сам подав заяву про звільнення на тлі корупційних скандалів в Офісі генпрокурора, а Верховна Рада має підтримати це рішення.
Втім, проблема значно ширша за одну відставку. Операція НАБУ і САП «Карфаген» показала, що за останній рік прокуратура стала ще більш залежною від того, хто саме очолює відомство. За Кравченка, як зазначається, посилилося «ручне управління», а кадрові рішення дедалі частіше ухвалювалися без достатньої опори на професійні критерії.
Одним із перших суперечливих кроків стало рішення, яке фактично зупинило пілотний проєкт із відбору керівників прокуратур на конкурсній основі. Також скасували кадровий резерв для керівних посад, який мав стати перехідним етапом до більш прозорої системи призначень.
Окремою темою стала історія з так званими прокурорськими інвалідностями. Кравченко обіцяв розібратися зі скандалом, але обмежився зверненнями до Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів. У підсумку, як наголошується, питання про можливу незаконність цих статусів так і не отримало повноцінної кримінальної відповіді.
Не менш показовою була й липнева атака на антикорупційні органи у 2025 році. Після ухвалення закону № 4555-IX частину спірних положень згодом виправили, але для прокуратури залишилися наслідки, які розширили вплив генерального прокурора та послабили конкурсні процедури. На час воєнного стану конкурси на посади в Офісі генпрокурора і обласних прокуратурах скасували, а обійняти посаду можна було фактично за рішенням керівництва.
За Кравченка були поставлені на паузу й глибші інституційні зміни: конкурс на керівні посади, посилення прокурорського самоврядування, нова система оцінювання та оновлення дисциплінарних процедур. Натомість пріоритетом відомства став захист прав дітей, що, на думку експертів, створювало ризик повернення до надмірно централізованої моделі та підміни спеціалізованих прокурорів адміністративними керівниками.
Ще одна претензія стосується кадрової політики. Після змін у правилах до системи прийшли понад тисячу людей без відкритого конкурсу, а серед нових призначень були й ті, хто раніше не працював прокурором. Експерти вважають, що це погіршило якість управління і закріпило лояльну, а не професійну модель добору.
Тепер перед Україною стоять одразу два питання: хто очолить прокуратуру далі та як виправляти систему, яку отримає наступник. У матеріалі підкреслюється, що звільнення Кравченка не скасовує наслідків його кадрової політики, а нові рішення мають бути спрямовані на повернення прозорих конкурсів, розвиток прокурорського самоврядування і відновлення незалежності інституту.
Додатковою проблемою залишається і час. Після відходу попереднього генпрокурора пошук заміни вже затягувався на місяці, і є ризик повторення такої паузи. Поки постійного керівника немає, обов’язки переходять до перших заступників і заступників, однак у нинішній конфігурації це теж не виглядає стійким рішенням.
