Вилучення активу не завжди приносить кредитору очікувану вигоду: якщо йдеться про складний бізнес, банк отримує не готовий дохід, а об’єкт, яким потрібно щодня управляти, обслуговувати та захищати від втрати вартості.
У попередній колонці йшлося про превентивну реструктуризацію — механізм, що дає життєздатній компанії змогу домовлятися з кредиторами ще до фактичної неплатоспроможності. Логіка цього інструменту, закріплена в імплементованій Україною Директиві ЄС 2019/1023, проста: якщо бізнес здатний працювати й генерувати гроші, кредитору та економіці часто вигідніше зберегти його як діючу компанію, ніж забирати майно і самостійно вирішувати його долю.
Але що відбувається, коли кредитор обирає інший шлях? Банк уміє кредитувати, оцінювати ризики та працювати з фінансовими інструментами. Водночас це не означає, що він має експертизу в управлінні торговельним центром, заводом, готелем, рестораном чи іншим вузькопрофільним і складним операційним бізнесом. А якщо банк державний, наслідки такого рішення виходять далеко за межі самого установи: ризик зниження вартості активу, витрати на управління, консультантів, юристів і суди зрештою набувають державного виміру.
Показовий приклад — Gulliver. До зміни власника та управлінської команди комплекс генерував грошовий потік, який у період стабілізації, вже після початку повномасштабного вторгнення РФ в Україну, дозволяв державним банкам отримувати понад 40 млн грн щомісяця. Після переходу комплексу під управління «Ощадбанку» та «Укрексімбанку» заявлений фінансовий результат становив лише трохи більш як 40 млн грн за більш ніж 11 місяців. Ці показники не можна напряму порівнювати: фінансовий результат, грошовий потік і платежі кредитору — не тотожні. Але різниця достатньо помітна, щоб поставити запитання, як змінилася економіка активу після зміни моделі управління.
Складний комерційний об’єкт — не банківський депозит. Його вартість підтримується щоденною експлуатацією, обслуговуванням, роботою з орендарями та підрядниками, а також інвестиціями в інженерні системи. Після зміни керівника технічний та естетичний стан Gulliver погіршився настільки, що під питанням опинилося збереження комплексу в класі «А» та його можливе пониження до класу «В». Для потенційного інвестора це означає додаткові витрати на відновлення позицій на ринку та неможливість автоматично переносити історичні показники прибутковості на нинішні умови.
До операційних ризиків додаються і юридичні. Тривають спори щодо законності реєстрації права власності за банками, зокрема через сумніви в достовірності оцінки активу. Частина орендарів оскаржує розірвання попередніх договорів оренди лише тому, що на комплекс було звернено стягнення. Це створює невизначеність щодо співіснування старих договорів, укладених із попереднім власником, і нових договорів, підписаних із банком.
У підсумку покупець отримує не просто квадратні метри, а актив разом із питаннями права власності, спірними речовими правами та технічними обмеженнями. Усе це потребує окремої оцінки майбутньої економіки об’єкта з урахуванням ризиків.
І тут ми повертаємося до головного питання превентивної реструктуризації. Український бізнес уже п’ятий рік працює в умовах великої війни. Валютні коливання, падіння попиту, логістичні проблеми або дорожче фінансування можуть спричинити кризу ліквідності навіть у життєздатній компанії. Якщо відповіддю на кожен такий удар, навіть за наявності реального і виконуваного плану виходу з кризи, стає стягнення активів, банки ризикують перетворитися з кредиторів на непрофільних управлінців.
Для державних банків це особливо чутливо. Їхнє завдання — не лише формально зменшити за рахунок активів борг позичальника, а й зберегти максимальну економічну цінність для держави: платежі за кредитом, податки, робочі місця та сам бізнес, який рухає гроші — «кров» економіки.
Тому сьогодні питання не лише в тому, за скільки можна продати вилучений актив. Питання в іншому: скільки економічної цінності втрачається між моментом, коли ще можна було домовитися з життєздатним боржником, і моментом, коли банк сам стає власником та управлінцем чужого, незнайомого йому бізнесу?
Превентивна реструктуризація — не подарунок боржнику. Іноді це найдешевший спосіб для кредитора не втратити набагато більше.
