Парламент уже скасував акти виконаних робіт для частини послуг, але в будівництві за державні кошти й досі діє стара система КБ-2в і КБ-3. Саме вона, за оцінкою автора, створює бюрократичні та корупційні ризики, гальмує розрахунки й ускладнює роботу підрядників.
У лютому Верховна Рада ухвалила закон, який скасовує обов’язкове оформлення актів виконаних робіт у низці випадків. Якщо послугу надано та оплачено, підтверджувати це окремим паперовим документом уже не потрібно. Для бізнесу це відчутне спрощення, однак будівельна сфера, що фінансується з бюджету, поки живе за іншими правилами.
В українському будівництві досі використовують форми КБ-2в і КБ-3. Їхнє походження сягає радянської системи документообігу, а затверджені у 2021 році правила залишаються обов’язковими для об’єктів, які зводять за державні кошти. У приватному секторі ці форми закріпилися радше за звичкою.
Проблема не лише у віці цих документів, а й у самій логіці їхнього застосування. Вони перевантажені статистичними та бухгалтерськими даними, а процес і далі спирається на паперовий обіг. У результаті увага учасників зосереджується не на якості робіт, а на правильності оформлення, пошуку помилок і погодженні підписів.
Підпис на КБ-2в фактично стає умовою для оплати. Якщо замовник не підписує документ, розрахунки зупиняються, а підрядник нерідко змушений чекати або шукати рішення неформальним шляхом. Така модель створює ґрунт для зловживань і корупційних ризиків.
НАЗК також звертає увагу на відсутність єдиної електронної системи обліку розрахунків у будівництві. Якби вона працювала, замовник не міг би впливати на черговість платежів або затягувати оплату окремим підрядникам. У поєднанні з нерівномірним бюджетним фінансуванням це зменшує довіру бізнесу до державних проєктів.
Ще одна проблема — юридичні наслідки помилок у паперах. Форми КБ-2в і КБ-3 мають статус офіційних документів, тож будь-яка неточність, від арифметичної помилки до розбіжності між фактичним обсягом і кошторисом, може стати підставою для кримінальних підозр. У такому разі ризики виникають і для замовника, і для підрядника.
Це змінює поведінку всіх учасників процесу. Замість того щоб зосередитися на якості та строках, сторони починають перестраховуватися: не поспішають підписувати документи, вимагають додаткових перевірок і збирають докази на випадок спору. Так паперова переписка і формальні процедури стають важливішими за сам результат.
В інших країнах підхід часто набагато простіший. У Франції приймання робіт оформлюють коротким протоколом із кількома варіантами рішення. У Німеччині роботи вважаються прийнятими, якщо замовник не заперечив у розумний строк, а відмова можлива лише через суттєві дефекти. У США та Великій Британії використовують документи, які фіксують завершення проєкту, а акцент роблять на кінцевому результаті.
Автор вважає, що альтернативою застарілим формам має стати цифровий документообіг. Україна вже зробила перші кроки в цьому напрямі: працює єдина державна електронна система у сфері будівництва, впроваджуються цифрові інструменти для фіксації ходу робіт, розвивається система управління публічними інвестиціями DREAM.
У світі подібні рішення дають змогу фіксувати виконання робіт у режимі реального часу. Дані збираються в одній системі та доступні всім учасникам процесу, що зменшує можливості для маніпуляцій, затримок і паперових конфліктів. За такого підходу легше виправляти технічні помилки й менше підстав для кримінальних претензій через формальності.
На тлі повоєнного відновлення ця тема стає особливо важливою. Україна розраховує на великі обсяги міжнародного фінансування, і значна частина проєктів, імовірно, реалізовуватиметься за участі іноземних підрядників. Для них система, у якій один підпис може заблокувати оплату, а технічна помилка здатна обернутися кримінальною справою, виглядає неприйнятною.
Саме тому відмова від застарілої логіки КБ-форм і перехід до цифрових правил, на думку автора, є базовою умовою успішного відновлення країни. Без цього, вважає він, буде складніше залучити інвестиції та відбудувати зруйновану інфраструктуру.
