Обмеження на інвестиції за межі України, на думку автора, вже не відповідають реаліям і лише штовхають ринок у тіньові схеми. Натомість пропонується контрольований і прозорий доступ до міжнародних інструментів.
На перший погляд може здаватися, що обмеження на інвестиції за кордон вигідні внутрішньому ринку: вони підвищують попит на продукти, які пропонують українські компанії. Але, як зазначається в матеріалі, такі бар’єри вже не виконують своєї функції та подекуди починають шкодити.
Головна проблема полягає в тому, що заборони не зупиняють попит на іноземні активи. Навпаки, довкола них формується окремий ринок послуг, які дають змогу обходити правила. У підсумку інвестиції йдуть у неформальні канали, а це означає відтік валюти, втрату контролю з боку держави та недоотримані податки.
Крім того, такі схеми привчають інвесторів до непрозорих практик. Чим довше операції залишаються в сірій зоні, тим складніше потім повернути їх у легальне поле і тим вищими стають довгострокові ризики для бюджету та фінансового ринку.
Окремо наголошується, що за слабкого регулювання страждає і сам інвестор. Поки зовнішні ринки зростають, учасники почуваються впевнено. Але під час криз відсутність базових правил і захисних механізмів може призвести до суттєвих втрат і відбити інтерес до інвестицій навіть у законні інструменти.
Також автори позиції вважають, що побоювання щодо валюти та резервів перебільшені. У матеріалі наводяться офіційні дані про те, що від початку великої війни з України вже пішли значні суми за статтею готівкової валюти поза банками, а українські банки водночас збільшили вкладення в іноземних банках.
Висновок простий: Україні варто відмовитися від політики тотальних заборон і перейти до поступового, зрозумілого та контрольованого відновлення доступу громадян до міжнародних інвестиційних інструментів.
- зрозумілі ліміти
- прозора звітність
- облік таких операцій
- вища захищеність інвесторів
- додаткові доходи для бюджету
