До 80-річчя Анатолія Криволапа згадуємо, як один із найвідоміших і найдорожчих сучасних українських художників сформував свій упізнаваний стиль, знайшов місце сили в Засупоївці та пройшов шлях від київської майстерні в котельні до міжнародного визнання.
Криволап давно став постаттю, без якої складно уявити сучасне українське мистецтво. Його роботи впізнають за насиченим кольором і особливим відчуттям тиші, яке в них ніби можна почути. Одна з найвідоміших картин митця, «Кінь. Вечір», у 2013 році пішла з аукціону за рекордні 186 тисяч доларів.
Напередодні 80-річчя художника ми побували в Засупоївці неподалік Яготина — місці, яке Криволап називає одним із головних у своєму житті, — а також у Липівці під Києвом, де він несподівано для багатьох узявся розписувати храм.
Сам митець каже, що для нього найважливіше — жити там, де робота не відпускає ні ввечері, ні зранку. Саме так у нього і сталося із Засупоївкою. На початку 2000-х він приїхав сюди, щоб побути на самоті й вирватися з внутрішньої порожнечі, яка з’явилася після довгого періоду абстрактних робіт.
За словами Криволапа, у ті роки йому було потрібно сховатися від метушні та знову знайти себе. Тут він почав писати перші пейзажі, а згодом прийшов до тієї мови кольору, яку сьогодні вважають однією з його головних мистецьких знахідок. У цьому місці, переконаний художник, поєдналися і енергія простору, і його власний досвід, і інтерес до того, що стоїть за кольором, а не лише до самого кольору.
Криволап згадує, що його шлях у мистецтво почався рано, але зовсім не був прямим. У дитинстві його тягнуло до води й до кольору, а в 14 років він поїхав до Києва вступати до художньої школи. Спершу не склалося: іспити вже закінчилися. Проте додому він не повернувся й залишився в столиці, де навчався далі, а потім продовжив освіту в художньому інституті.
До того як повністю піти в живопис, Криволап встиг попрацювати оформлювачем у магазинах, а згодом довго шукав свою мову в майстерні. Він розповідає, що майже півтора десятиліття жив у режимі постійних експериментів, іноді по 14–16 годин на добу, і лише до 1990 року відчув, що виходить зі стану чорно-білого життя.
Переломним для нього став момент, коли він перестав гнатися за зовнішнім успіхом і зосередився на самому процесі. Тоді ж, за його словами, прийшов внутрішній спокій: він не озлобився, не втратив себе й не став залежати від чужих оцінок.
Згодом до цього додалися і гроші, і визнання. У 1990 році «Градобанк» купив у Криволапа одразу 15 робіт, а потім з’явилися й закордонні замовлення. Але сам художник наголошує: для нього важливіше не ринок, а можливість залишатися в живописі чесним і вільним.
Сьогодні Криволап залишається прикладом митця, який зумів пройти довгий шлях без відмови від себе. Його історія — не лише про славу й дорогі продажі, а й про дисципліну, самотність, пошук кольору та вміння не розчинитися в сірості.
