Після чотирьох років служби Володимир Бородчук повернувся до цивільного життя і вирішив почати нову справу з нуля — вирощувати печериці. Проєкт уже потребував мільйонів гривень, а перші врожаї показали, що грибний бізнес залежить не лише від попиту, а й від точної технології, енергії та збуту.
До війни Володимир Бородчук працював далекобійником у Польщі, але в лютому 2022 року повернувся в Україну і пішов служити. Після демобілізації через травму він під час реабілітації почав шукати справу, яку можна розвивати вдома. Повертатися за кордон не хотів, тож вирішив спробувати себе в підприємництві.
Ідея з печерицями з’явилася майже випадково: разом із напарником він обрав цей напрям без досвіду в сільському господарстві. Запуск ферми почався зі зведення приміщень, а далі — з облаштування грибних камер. Потрібно було встановити стелажі, вентиляцію, систему рециркуляції повітря, опалення, електрообладнання та окрему камеру для зберігання готової продукції.
Технологію Бородчук опановував уже в роботі: шукав інформацію в інтернеті, спілкувався з виробниками, технологами та іншими підприємцями. Перші кошти на проєкт дав грант у розмірі 1,5 млн грн від Українського ветеранського фонду за програмою «Варто робити своє 2.0», однак цієї суми вистачило лише на частину витрат. Зрештою підприємець вклав ще понад 1,5 млн грн власних коштів.
Перший урожай став для команди радше експериментом, ніж стабільним виробництвом. Бородчук купує вже засіяний міцелієм компост, який проходить інкубацію в камері за заданої температури, а потім покривається спеціальною сумішшю. Від завантаження субстрату до появи грибів минає близько місяця. На врожай впливають температура, вологість, рівень вуглекислого газу та вентиляція.
Улітку ферма зіткнулася з новою проблемою: спека понад 40 градусів перевантажувала систему охолодження, через що компост перегрівався і врожайність падала. Ще один важливий урок — швидкість збирання. Печериці треба зрізати вчасно, інакше вони переростають і втрачають товарний вигляд. Збір іде хвилями, і кожна з них триває кілька днів.
Перший запуск із 7–10 тонн компосту, за оцінкою Бородчука, дав близько двох тонн грибів. Другий цикл, уже в двох камерах із 9 тоннами компосту, приніс приблизно 1,8 тонни. Частину врожаю продали, частину роздали, частину використали самі, тож точну дохідність старту підприємець поки не називає.
Продаж грибів виявився не менш складною частиною бізнесу, ніж вирощування. Печериці потрібно швидко зібрати, охолодити та реалізувати, інакше вони втрачають якість. Спочатку Бородчук платив збирачам однаково, але згодом перейшов на оплату за кілограм: 6 грн за звичайне збирання і 7 грн за сортування. Після зважування продукція потрапляє до холодильної камери.
Суттєвою статтею витрат залишається і компост. Його ферма купує у компанії Agaris та вивозить самостійно. За останній місяць тонна подорожчала з 6 250 до 7 500 грн. Гриби Бородчук продає оптовикам у Волинській та сусідніх областях, звідки вони потрапляють до магазинів, піцерій і на підприємства харчової промисловості. Ціна у нього нижча за ринкову на 10–20 грн, бо фермеру важливо не лише продати врожай, а й закріпитися на новому ринку.
Нині на фермі добудовують ще дві камери. Для Бородчука це не просто розширення виробництва, а спосіб забезпечити постійні поставки: одна камера відпрацьовує цикл, наступна має відразу підхоплювати обсяги. Паралельно він розвиває й інші напрями — три теплиці з огірками, редисом і зеленою цибулею, а також розглядає можливість використовувати відпрацьований субстрат як біогумус.
Є у проєкту й нові виклики. Чим більшим стає господарство, тим сильніше воно залежить від електроенергії. За розрахунками підприємця, на акумулятори та станцію потрібно понад 500 тис. грн, а із сонячними панелями сума може зрости до 1 млн грн. Поки він розраховує переважно на власні сили та команду: у роботі допомагають дружина, напарник і тимчасові працівники. Бородчук каже, що для нього ферма стала не лише бізнесом, а й формою повернення до мирного життя.
