Тарифи на тепло вже кілька років не покривають реальну собівартість послуг, тож навіть сумлінні платежі споживачів не рятують теплопостачальні підприємства від хронічних боргів за газ. На прикладі Старокостянтинова видно, як чинна модель фінансування фактично позбавляє ТКЕ обігових коштів і робить новий опалювальний сезон ще ризикованішим.
Коли йдеться про тарифи на тепло та розрахунки теплопостачальних компаній за газ, проблему часто зводять до простої схеми: населення платить за тепло й гарячу воду, але борги перед «Нафтогазом» усе одно зростають. Насправді механізм значно складніший. В умовах війни та заморожених тарифів навіть ефективне підприємство може опинитися в ролі хронічного боржника.
Показовий приклад — Старокостянтинів, місто з населенням близько 30 тисяч людей. Для КП «Тепловик» економічно обґрунтований тариф на виробництво й постачання тепла в опалювальному сезоні 2025–2026 років становить 4 563,5 грн/Гкал. Натомість чинний тариф для населення — 1 746,57 грн/Гкал, і він не змінювався з 2018 року. Тобто покривається лише 38% реальної собівартості послуги.
Навіть якщо припустити, що всі споживачі сплачують вчасно та повністю, підприємство все одно отримує ресурс лише на 38% від необхідних витрат. У теорії це означало б оплату зарплат, податків, газу, електроенергії та ремонтів у тому самому співвідношенні. На практиці так працювати неможливо.
- Зарплати і податки не можна виплачувати частково: їх потрібно перераховувати повністю і вчасно.
- Розподіл газу та електроенергії теж потребує повної оплати без відтермінувань, інакше об’єкти можуть просто відключити.
- Власна генерація на когенераційних установках зменшує навантаження, але не скасовує витрат на паливо, обслуговування та витратні матеріали.
- Гроші від споживачів не залишаються у розпорядженні підприємства: за постановою №812 діє схема автоматичного розподілу виручки «65 на 35».
Це означає, що 65% надходжень за тепло й гарячу воду автоматично йдуть на оплату газу на користь ТОВ «Газопостачальна компанія «Нафтогаз трейдинг»». На інші потреби залишається лише 35% від 38% чинного тарифу, тобто близько 13,3% від економічно обґрунтованої вартості послуги.
Витоки нинішньої заборгованості тягнуться до меморандуму 2021 року, який підписали уряд, Офіс президента, «Нафтогаз» та Асоціація міст України. Тоді сторони домовлялися про стабільне проходження сезону 2021–2022 років: місцева влада не підвищує тарифи, а центральна влада і газова компанія забезпечують прийнятну ціну на газ та компенсації для галузі.
Газ для виробництва тепла для населення був зафіксований на рівні 7 420 грн за тисячу кубометрів з ПДВ до 31 травня 2022 року. Однак після початку великої війни заборону на підвищення тарифів для населення закріпили вже на законодавчому рівні. За кілька років подорожчали електроенергія, паливо, обладнання та витратні матеріали — подекуди в рази.
У підсумку різниця між реальною собівартістю тепла та чинним тарифом нікуди не зникла, а перетворилася на нові борги. Формально законодавство передбачає, що держава має компенсувати підприємствам різницю в тарифах. Але на практиці цей механізм не працює: за п’ять років тепловики не отримали передбачених компенсацій.
За наведеними в матеріалі даними, «Тепловик» у Старокостянтинові заборгував за газ 274 млн грн, тоді як заборгованість держави перед підприємством за різницю в тарифах перевищила 285 млн грн. Подібні дисбаланси, за рідкісними винятками, спостерігаються по всій країні. До 1 липня 2026 року держава не компенсувала теплопостачальним компаніям понад 85 млрд грн, тоді як борг самих підприємств перед «Нафтогаз трейдингом» після 1 червня 2021 року сягнув 85,91 млрд грн.
Ситуацію ускладнюють і судові процеси, які запускає газовий постачальник. До основного боргу додаються судовий збір, пеня, 3% річних, інфляційні втрати та 10-відсотковий виконавчий збір. У деяких випадках сума таких нарахувань сягає половини основного боргу, але закласти їх у тариф або компенсувати з бюджету неможливо.
Саме тому теплопостачальні підприємства фактично опинилися між двома рішеннями, які одночасно невиконувані: держава не дозволяє довести тариф до економічно обґрунтованого рівня і не закриває різницю у вартості, а «Нафтогаз» при цьому домагається стягнення боргів через виконавчі провадження та блокування рахунків.
Автори матеріалу вважають, що без системного рішення цю проблему не зняти. Серед можливих кроків називають взаємозалік заборгованостей між державою, ТКЕ та «Нафтогазом», компенсацію різниці в тарифах і перегляд самої моделі ціноутворення на тепло та гарячу воду.
Остаточний механізм переходу до економічно обґрунтованих тарифів і систему адресних субсидій для вразливих домогосподарств ще треба обговорити. Але чим довше влада відкладає рішення, тим дорожче криза обійдеться бюджету, підприємствам галузі та споживачам.
