Історик Владлен Мараєв у розмові до 35-річчя Незалежності нагадав, що шлях України до суверенітету почався задовго до 24 серпня 1991 року. Він також пояснив, чому розпад СРСР не був випадковістю, як Захід сприймав Україну на початку 1990-х і чому рішення того часу досі мають наслідки.
Незалежність України не з'явилася раптово у 1991 році. Їй передували спроби побудувати власну державу, поразки визвольних рухів, радянські репресії та тривала політика русифікації. За словами історика і співрозмовника YouTube-каналу «Історія без міфів» Владлена Мараєва, саме 1991-го склалося історичне вікно можливостей, яким Україна змогла скористатися.
У розмові, записаній напередодні 35-річчя Дня Незалежності, Мараєв нагадав, що альтернативні сценарії для української державності існували й раніше — під час революції 1917–1921 років, у роки Другої світової війни, а також у випадку Карпатської України та проголошення української держави в 1941 році. Втім, ці проєкти не були реалізовані через тиск двох тоталітарних режимів і брак сильної міжнародної підтримки.
Історик вважає, що і розпад СРСР не можна пояснювати випадковістю. На його думку, Радянський Союз ішов до краху системно: заважали економічне й технологічне відставання, неможливість глибоких змін без ламання старої політичної моделі, демографічна криза та центробіжні процеси всередині союзних республік.
Окремо Мараєв зупинився на позиції Заходу наприкінці 1991 року. Він нагадав, що тодішній президент США Джордж Буш-старший закликав Україну не поспішати з виходом із СРСР. На думку історика, західні держави боялися можливого хаосу через розпад ядерної наддержави та водночас сприймали Україну радше як частину російської сфери впливу, а не як самостійного партнера.
Говорячи про ризики початку 1990-х, Мараєв припустив, що реальна силова ескалація могла виникнути, якби серпневий путч 1991 року в Москві завершився перемогою ДКНС. У такому разі, за його оцінкою, до Києва могли б ввести війська для придушення центробіжних тенденцій.
Історик також прокоментував питання ядерної зброї. Він наголосив, що стратегічний арсенал Україна не могла б утримати під повним контролем, адже система управління залишалася в Москві, а утримання такої зброї потребувало величезних ресурсів. Водночас він вважає, що українській дипломатії у 1994 році варто було наполегливіше домагатися чіткіших гарантій безпеки в межах Будапештського меморандуму.
Мараєв переконаний, що події перших десятиліть незалежності ще будуть переосмислені. На його думку, багато постатей цього періоду з часом сприйматимуться зовсім інакше, ніж сьогодні, адже історія 35 років української незалежності лише починає отримувати більш зважену оцінку.
