Розсекречені документи ЦРУ показують, як американська спецслужба в різні роки вивчала побут, економіку, радіомовлення та суспільні настрої в УРСР, а також ставлення українців до радянської влади й Москви.
Відкриті архіви ЦРУ час від часу дають матеріали, які дозволяють побачити Україну середини XX століття очима американських аналітиків. Йдеться не лише про політику, а й про повсякденне життя, ціни, дефіцит товарів, становище на селі, роботу радіостанцій та ставлення людей до влади в Москві.
Один із таких документів пов’язаний навіть із футболом. У березні 1967 року інформатор ЦРУ в Римі повідомив про розмову з гравцями київського «Динамо» та збірної СРСР Валерієм Поркуяном і Йожефом Сабо. Формально йшлося про нейтральні теми, але агент зазначив інтерес Сабо до української еміграції та Всесвітнього конгресу українців. У звіті підкреслювалося, що спортсмена особливо зачіпала відсутність української національної команди та те, що українських гравців сприймали лише як радянських.
Інші матеріали присвячені повоєнним спробам радянської влади повернути українців із-за кордону. У брошурах обіцяли виплати, допомогу продуктами та будматеріалами, безплатне навчання і санаторне лікування. ЦРУ фіксувало, що Москва намагалася подати життя в УРСР як благополучне, однак реальні свідчення, на думку аналітиків, показували зовсім іншу картину.
Окрему увагу американська розвідка приділяла радіо. У доповідях описувалися доступні приймачі, ціни на них і можливість слухати закордонні станції. В архівах збереглися й згадки про підпільні звернення в ефірі, де лунали заклики слухати українське радіо та слова підтримки повстанському руху.
У матеріалах ЦРУ часто йдеться про національне питання, колективізацію, репресії та депортації. Аналітики писали про сильне невдоволення політикою Москви, особливо на заході України, де пам’ять про спротив і насильство радянської системи зберігалася десятиліттями. У звітах наводилися розповіді про конфіскації, примусові здачі, переслідування вірян і руйнування церков.
Серед нотаток є й побутові сцени: голодні повоєнні роки, поїздки за продуктами, дефіцит у магазинах, низькі зарплати та різниця між офіційною пропагандою і реальним становищем людей. ЦРУ також звертало увагу на мовне й культурне середовище в промислових містах Донбасу, де більшість робітників були українцями, а адміністративна та культурна сфера часто залишалася російськомовною.
Ці документи не дають повної картини історії України, але допомагають зрозуміти, як у Вашингтоні в різні часи сприймали УРСР і чому тема української незалежності залишалася важливою задовго до розпаду СРСР.
