Українські шахрайські кол-центри, які в побуті називають «офісами», за кілька років перетворилися на розгалужений тіньовий бізнес, де працює переважно молодь. Після серії обшуків і затримань ця індустрія опинилася під сильним тиском, а її колишні працівники — без звичного заробітку.
У першій половині серпня Національна поліція та СБУ провели сотні обшуків і зупинили роботу десятків шахрайських «офісів». Правоохоронці повідомляли про підозри фігурантам, яких пов'язують з обманом людей як в Україні, так і в країнах ЄС.
За даними джерел і учасників ринку, ця схема почала активно формуватися ще у 2014–2016 роках, коли шахраї запозичували окремі прийоми легального банківського сектору. Після початку повномасштабної війни мережа кол-центрів швидко зросла і стала помітною частиною кримінальної економіки.
Колишній керівник одного з таких кол-центрів Степан на умовах анонімності розповів, що в подібних структурах найчастіше працювали молоді люди 18–25 років, які шукали першу або другу роботу. Через брак кадрів туди нерідко брали й підлітків 16 років. Поруч із новачками трудилися й досвідченіші шахраї 30–40 років, які переходили з одного «офісу» в інший і зробили цей промисел постійним джерелом доходу.
Співрозмовники в українських спецслужбах стверджують, що на початок серпня 2026 року в країні могло працювати щонайменше 2000 таких кол-центрів. Сам Степан каже, що після 1 серпня багато з них закрилися майже одночасно, навіть без прямого візиту силовиків.
Схема всередині «офісу» зазвичай будується на кількох ролях. Спочатку телефонують «холодники» — оператори першої лінії, які здійснюють масові дзвінки за готовими сценаріями та представляються правоохоронцями або працівниками банку. Їхнє завдання — налякати людину і втримати її на зв'язку.
Коли жертва вже розгублена, розмову перехоплює «клоузер». Він грає роль вищого посадовця — слідчого, банківського представника або працівника центробанку — і тисне сильніше, переконуючи терміново «рятувати» гроші. Для цього людей підштовхують зняти всі заощадження або навіть оформити новий кредит і переказати кошти на вказані рахунки.
Окремо в таких структурах працює технік: він налаштовує IP-телефонію, програми для підміни номерів і стежить, щоб система не збивалася. Над процесом стоїть «пульт» — керівник офісу, який розподіляє напрями дзвінків, обирає сценарії та контролює співробітників. У великих мережах є й власні HR-відділи, фінансисти, бухгалтерія, маркетинг, служба безпеки та фахівці з трафіку.
За словами адвоката і колишнього співробітника кіберполіції Андрія Галича, саме молодь найчастіше стає основною робочою силою цих офісів. Там обіцяють заробіток від 50 до 130 тисяч гривень на місяць, а стартові суми помітно вищі, ніж у звичайних кол-центрах. Степан додає, що для багатьох така робота виглядає привабливішою, ніж низькооплачувана легальна зайнятість.
Водночас гроші в цьому середовищі швидко зникають. Колишні працівники нерідко витрачають усе на дорогі телефони, авто в кредит і оренду житла, а коли кол-центр закривається, залишаються без заощаджень і без розуміння, що робити далі. На думку психоаналітика Юрія Прохаська, багато з них постійно виправдовують себе і переконують, що діють через важкі часи та відсутність альтернатив.
Географія шахрайства теж змінюється. Якщо раніше основним напрямом був російський ринок, то тепер значна частина зусиль іде на країни Заходу. У Польщі, Німеччині та США шахраї працюють місцевими мовами або залучають носіїв мови, а деякі ринки оминають через жорсткий контроль і слабку окупність.
Попри міжнародний масштаб таких злочинів, відчуття безкарності в учасників схеми залишається високим. Водночас зараз індустрія шахрайських кол-центрів опинилася під загрозою ліквідації, а у Верховній Раді обговорюють посилення покарання навіть для рядових співробітників, якщо буде доведено, що вони розуміли незаконний характер роботи.
