Україна знову може увійти в морозний сезон під загрозою ударів по системах теплопостачання, тож підготовка до опалювального періоду має бути максимально професійною. Водночас багато міст досі не мають чіткого розуміння реальних потреб своїх мереж і потребують глибокого технічного аналізу.
Із настанням холодів можна очікувати нових атак на об’єкти теплопостачання, тож тема підготовки до зими залишається однією з найгостріших. Хоча у 2026 році ця робота стартувала вчасно, сама рання підготовка не гарантує успіху, якщо плани стійкості не відповідають реальним можливостям громад.
Одна з головних проблем полягає в тому, що більшість населених пунктів слабо розуміє, які саме кроки потрібні для забезпечення енергетичної стійкості. Без чіткого уявлення про стан власних систем опалення складно правильно визначити пріоритети. Серед великих міст більш-менш системний підхід, за словами автора, демонструють Київ, Вінниця, Одеса, Миколаїв, Харків і Чернівці.
Окремо відзначено роботу Києва, який у травні 2024 року затвердив концепцію «Енергетичне відновлення: шлях до розподіленої когенерації» та підготував документи для її реалізації. Із 2025 року їх почали оновлювати через атаки на ТЕЦ і потребу резервувати теплову інфраструктуру. Водночас автор пов’язує затримку з більш ранніми рішеннями з їхньою високою вартістю.
За відкритими даними, лише у 2026 році Київ планує реалізувати проєкти енергетичної стійкості на 23 млрд грн, з яких понад 5 млрд грн — кредити ЄБРР та «Ощадбанку». Ще щонайменше 15 млрд грн місто розраховує отримати з державного бюджету. Подібні витрати, як наголошується в матеріалі, доведеться шукати і наступного року.
Водночас у підході столиці є й позитивні приклади. Замість встановлення модульних котелень місто намагається діяти системно: проводить оперативний аналіз потреб у резервуванні за участі профільних фахівців і інститутів із теплофізики, замовляє альтернативну оцінку у компанії, залученої ЄБРР, а також аналіз теплової та енергетичної системи Києва з конкретними сценарними рекомендаціями.
Окремий акцент робиться на заходах, які можна реалізувати так, щоб вони були корисними не лише у воєнний час, а й у мирному житті. Ідеться про рішення, що підвищують стабільність, доступність і надійність теплопостачання та водночас виправдовують витрати платників податків.
Автор критикує поширений підхід, коли встановлення когенераційних установок або модульних котелень перетворюється лише на формальність. За його оцінкою, у багатьох випадках такі об’єкти не отримують повноцінного острівного режиму або необхідного підключення, через що під час аварійного чи планового відключення можуть зупинитися й не дати тепла.
Зараз, коли підготовка до зими відбувається в умовах ракетних ударів, ключовим завданням називають завершення тих проєктів, які реально можна довести до кінця вчасно, а також захист об’єктів, від яких залежать вода, тепло і каналізація. Важливою частиною цієї роботи автор вважає й інтеграцію з протиповітряною обороною.
Уряд уже дозволив громадам і приватним компаніям долучатися до ППО, і цією можливістю, на думку автора, потрібно користуватися максимально. В України є і досвід, і ветерани, а витрати на такі заходи незрівнянно менші за вартість фортифікацій чи заміни обладнання.
Наприкінці наголошується, що підготовка до зими має будуватися на професійному підході, залученні фахівців і координації всіх елементів системи. Лише так можна витримати нові випробування та зберегти стійкість країни в опалювальний сезон.
