Філософ і політолог Володимир Єрмоленко в інтерв’ю пояснив, чому українське суспільство легко персоналізує політику, чим небезпечні завищені очікування від окремих постатей і як у країні виникають ризики двовладдя.
Після відставки Михайла Федорова частина українського суспільства знову вийшла на «картонний Майдан», а дискусія в соцмережах швидко перетворилася на суперечку про героїв, розчарування та нові символи. На цьому тлі дружина ексглави Міноборони Анастасія Федорова заявила, що навколо Михайла почали формувати «хворий культ особи». Сам Федоров став однією з ключових фігур для частини прихильників, а його ім’я скандували й на Atlas Festival у Києві.
Із запитанням, чи може в Україні закріпитися культ особи, «Українська правда» звернулася до філософа, публіциста, доктора політичних наук і президента Pen Ukraine Володимира Єрмоленка. У розмові він пояснив, чому українська політика залишається дуже персоналізованою, чому надія на сильних людей одночасно допомагає і заважає, а також чим небезпечна ситуація, коли в країні немає чіткого арбітра.
За словами Єрмоленка, українське суспільство швидко переходить від захоплення до розчарування, і це пов’язано не лише з місцевою історією, а й із глобальною тенденцією. Соціальні мережі посилюють увагу до конкретних людей, тоді як інститути, які мають бути самостійними, переживають кризу в багатьох країнах. Саме тому, вважає він, люди покладають на окремих політиків і військових надто великі очікування.
Експерт наголошує, що в цьому є і позитив: суспільство не втратило віри в зміни та в майбутнє країни. Водночас він застерігає, що надмірна надія на одну людину часто завершується розчаруванням. Якщо ж надії немає зовсім, з’являється цинізм, який відкриває шлях популістам.
Окремо Єрмоленко зупинився на тому, що багато прихильників бачать у нових публічних фігурах втілення своїх очікувань — від технологічного розвитку до швидкого результату. Але, на його думку, війну й великі державні завдання не можна виграти лише за рахунок образу та медійності: як і раніше потрібні люди, робота інституцій і фізична присутність.
Говорячи про систему влади, філософ нагадав про небезпеку двовладдя. Він вважає, що нинішня українська модель під час війни виконує стримувальну функцію, хоча й викликає багато критики. За чинної Конституції, за його словами, країні складно обходитися без сильного президента і відносно слабкого уряду, інакше виникає конфлікт між двома центрами сили.
Єрмоленко також відкинув ідею стійкого культу особи в сучасній Україні. На його думку, в незалежній державі він ніколи не тримався довго і не може закріпитися надовго навіть навколо найпомітніших лідерів. Українське суспільство, каже він, занадто швидко захоплюється і так само швидко змінює симпатії.
На завершення філософ розкритикував тенденцію перетворювати культурних і громадських діячів на «пророків» та монументи. Він переконаний, що такі постаті важливіше читати й обговорювати, ніж робити з них бездоганні символи.
