Історія з 143 об’єктами нерухомості, які журналісти пов’язали з братом директора ДБР, стала приводом порахувати: який оборот має мати чесний бізнес, щоб накопичити суму, співмірну з ринковою вартістю цієї власності.
Для підприємця, який будує компанію, сплачує податки й намагається планувати роботу хоча б на кілька років уперед, такі розслідування звучать не як абстрактна новина, а як питання про ціну корупції. Журналісти «Слідства.Інфо» та ЦПК повідомили, що брат директора ДБР Олексія Сухачова — Олександр — у 2018–2020 роках придбав 143 об’єкти нерухомості в харківських житлових комплексах за цінами, які суттєво нижчі за ринкові.
За даними розслідування, йшлося про суми від 932 до 1 856 доларів за квартиру, тоді як середня ринкова вартість у Харкові в той період становила близько 800 доларів за квадратний метр. Після цього компанія «Парковий-2», пов’язана із забудовником, звернулася до Печерського суду, і суддя заборонив публікацію матеріалу ще до його виходу. Попри це, текст оприлюднили кілька медіа в межах «Ініціативи 143».
Автор розрахунку застерігає: законність походження цього майна мають встановлювати слідство та суд. Але сам масштаб покупки дає змогу оцінити, який бізнес потрібен, щоб чесно зібрати таку суму. Якщо брати середню ринкову ціну об’єктів у Харкові тих років, 143 квартири коштують приблизно 3,57 млн доларів.
Далі починається математика звичайного бізнесу. У стабільної компанії фактична EBITDA часто перебуває на рівні 15–20%, а чистий прибуток у більшості сегментів рідко перевищує 5%. У великому бізнесі цей показник може бути ще нижчим. Якщо ж уявити дуже успішного підприємця, який може виплачувати собі дивіденди на рівні 5% від обороту, то для отримання 3,57 млн доларів «на руки» за п’ять років компанії довелося б заробляти щонайменше 15,86 млн доларів на рік. За п’ять років це вже 79,3 млн доларів виручки.
Для розуміння масштабу це не стартап і не невеликий локальний проєкт, а середній регіональний виробник або дистриб’ютор із сотнями працівників, власним виробництвом і тривалими інвестиціями в розвиток. Як орієнтир автор наводить бренд M-TAC, чия виручка, за його оцінкою, становить близько 18–22 млн доларів.
Така сама логіка, зазначає текст, працює і щодо більших корупційних історій. Якщо умовно говорити про «Міндічгейт», де через офіс фігурантів «Мідаса» пройшло близько 100 млн доларів, то за тією ж формулою потрібна компанія з річною виручкою понад 400 млн доларів. Це вже рівень найбільших телекомунікаційних або логістичних гравців, які створювалися десятиліттями.
Окремий акцент зроблено на тому, що заборона публікації виглядає не просто як суперечка навколо одного розслідування. За оцінками ЦПК і медіаюристів, у цьому можуть бути ознаки SLAPP — спроби використати суди, щоб змусити журналістів замовкнути. Суд, за даними тексту, пояснив рішення захистом комерційної таємниці ТОВ «Парковий-2».
Автори матеріалу підкреслюють: найбільша шкода від корупції полягає не лише в украдених грошах, а й у тому, що економіка недоотримує нові компанії, робочі місця, податки та продукти. У здоровій системі капітал отримує той, хто краще створює цінність. У корумпованій — той, хто має кращий доступ до чиновника, суду або державного ресурсу.
Саме тому, робить висновок текст, підприємець спочатку фінансує державу податками, а потім змушений конкурувати з тими, кому це саме держава створила привілеї через свої інституції. На цьому тлі питання звучить уже ширше, ніж одне судове рішення: скількох ще потенційних компаній Україна недорахувалася через схеми замість бізнесу.
