За перші роки повномасштабної війни ставлення українців до мобілізації помітно змінилося: від черг у ТЦК і бажання потрапити до армії — до зростання напруги, недовіри та конфліктів довкола призову.
Одного лютневого ранку 2026 року військові територіального центру комплектування та соціальної підтримки разом із поліцейськими зупинили в центрі одного з українських міст перехожого для перевірки документів. Чоловік спробував утекти, а потім відкрив вогонь. За словами військового, який постраждав у тій історії, спочатку він вистрілив у його бік, потім — у поліцейського. Ніхто не постраждав, стрільця затримали, а згодом з’ясувалося, що він порушував правила військового обліку. Нині справу вже розглядає суд.
Цей випадок став ще одним свідченням того, як сильно змінилося ставлення суспільства до мобілізації та до самих ТЦК. Якщо на початку великої війни люди самі йшли до військкоматів і просили взяти їх до армії, то пізніше агресія й опір стали майже буденністю. Із лютого 2022 року до квітня 2026 року, за наведеними даними, було зафіксовано 619 нападів на представників ТЦК, троє військових загинули.
«Українська правда» зібрала думки аналітиків, соціологів і військових, щоб показати, як змінювалися суспільні настрої від початку повномасштабної війни. У цій історії можна виокремити чотири основні етапи.
Перший етап: армія добровольців. На початку 2022 року мобілізація відбувалася без серйозних проблем. Територіальні центри працювали у кілька змін, а охочих потрапити до армії було так багато, що деяких просили прийти пізніше або відмовляли їм через стан здоров’я. У перші місяці війни чисельність ЗСУ вдалося збільшити приблизно до 700 тисяч людей.
Тоді в суспільстві ще жила віра в те, що війна може завершитися швидко. Багато добровольців, яким спочатку відмовили, згодом знайшли цивільну роботу, створили сім’ї та вже не поверталися до питання мобілізації. Паралельно з’являлися перші ініціативи проти вуличного вручення повісток, але відкритого конфлікту між цивільними та ТЦК ще не було.
За словами співрозмовників видання, саме на цьому етапі в частини українців сформувалося відчуття, що мобілізація не зачепить усіх поспіль, а черга до них, можливо, просто не дійде.
Другий етап: зростання напруги та перша криза. У другій половині 2023 року ситуація змінилася. Невдача Запорізького контрнаступу, втрати на фронті та необхідність терміново поповнювати лави армії стали помітним переломом. Добровольців стало менше, а повістки почали сприймати значно болісніше.
На тлі корупційних скандалів у сфері оборони та чуток про порушення в ТЦК рівень довіри до них падав. У серпні 2023 року РНБО ухвалила рішення звільнити всіх обласних військкомів, після чого почалася масштабна перезагрузка системи. На їхнє місце призначали офіцерів із бойовим досвідом і пораненнями, але процес перебудови супроводжувався падінням мобілізаційних показників і зростанням конфліктів.
Наприкінці 2023 року, за оцінками соціологів, приблизно 60–70% українців уже не довіряли ТЦК. У суспільстві зміцнювалося розуміння, що війна не завершиться швидко, а мобілізація може зачепити майже кожного.
Третій етап: нові правила та «бусифікація». У 2024 році влада спробувала оновити систему мобілізації та запровадити нові правила. Законопроєкт викликав різку дискусію і був відправлений на доопрацювання. Водночас публічні суперечки між президентом, військовим керівництвом і урядом лише посилювали відчуття, що сторони перекладають відповідальність одна на одну.
На цьому тлі в публічному просторі закріпився ще жорсткіший образ мобілізації — з обвинуваченнями у порушенні прав громадян та з дедалі більшою кількістю історій про силове вручення повісток. Влада говорила про зростання показників, але обіцяна реформа ТЦК так і не була реалізована в повному обсязі.
Четвертий етап: втома і недовіра. До 2026 року, як показують описані в матеріалі епізоди, протистояння між цивільними та працівниками ТЦК стало значно гострішим, ніж у перші місяці війни. Якщо у 2022 році мобілізація асоціювалася з добровільним вибором і готовністю захищати країну, то згодом для частини суспільства вона стала джерелом страху, роздратування й відкритого спротиву.
Автори матеріалу наголошують: зміни відбувалися не за один день. На них вплинули і затяжна війна, і втрати, і невдачі на фронті, і корупційні скандали, і слабка комунікація влади. Усе це поступово перетворило тему мобілізації з питання національної єдності на один із найболючіших суспільних конфліктів воєнного часу.
