Українські компанії, які втратили майно через війну, шукають способи домогтися компенсації через суди та міжнародні механізми. Але останні рішення у США та Нідерландах показують: навіть виграш в Україні ще не гарантує реального виконання за кордоном.
Від початку великої війни питання відшкодування збитків для українського бізнесу стало одним із найгостріших. Підприємства, які втратили активи, виробничі майданчики або доступ до майна, намагаються знайти шлях до компенсації від Росії як держави-агресора.
Юристи пропонують бізнесу три основні варіанти: звертатися до українських судів, подавати заяви до реєстру збитків або ініціювати інвестиційний спір проти РФ. У кожного шляху є свої переваги, обмеження та ризики.
Через високу вартість арбітражу та відсутність компенсаційного фонду для виплат за реєстром збитків більшість компаній обирають найзрозуміліший шлях — позови в українських судах. За даними єдиного державного реєстру судових рішень, уже є близько 1 500 рішень проти РФ та її alter ego.
Українські суди виробили послідовний підхід: держава-агресор не може прикриватися судовим імунітетом, коли йдеться про шкоду, завдану збройною агресією. Але отримати рішення в Україні — це лише перший крок. Далі починається складніша частина: домогтися його визнання та виконання за кордоном.
Саме на цьому етапі український бізнес зіткнувся з новими перешкодами. У лютому 2026 року Окружний суд Гааги відмовив компаніям «Славутич-інвест» і «Жнива» у визнанні та примусовому виконанні українських рішень у Нідерландах за рахунок арештованих російських активів. Втім, 9 червня 2026 року Апеляційний суд Гааги не погодився з цим підходом і зазначив, що імунітет від юрисдикції та імунітет від виконання — це різні правові режими. Справу повернули на новий розгляд.
Паралельно компанії тестували й інші юрисдикції загального права — США, Канаду та Велику Британію. Однак і там стягнення збитків з РФ може виявитися непростим. Це підтвердило рішення Федерального окружного суду округу Колумбія від 13 липня 2026 року у справі Zorya Research and Production Enterprises v. Russian Federation.
Історія цього спору почалася ще у 2023 році. Господарський суд Запорізької області задовольнив позов ТОВ «НВП “Зоря”» до Російської Федерації та присудив понад 10,08 млрд грн збитків, що на той момент відповідало 275,8 млн дол. При цьому реальні втрати оцінили приблизно в 949 млн грн, а решта суми припала на упущену вигоду, зокрема з розрахунком на майбутній період.
За версією позивача, після окупації Рубіжного на Луганщині, де розташовувалися основні потужності підприємства, компанія втратила можливість виробляти продукцію, виконувати контракти та отримувати прибуток. Український суд погодився з цією аргументацією та, спираючись на практику Верховного Суду, не застосував судовий імунітет Росії.
Компанія дотрималася всіх процесуальних вимог: повідомила РФ про справу, переклала документи російською мовою, надіслала їх дипломатичними каналами та звернулася через Мін’юст України.
Потім позивач спробував домогтися визнання та виконання рішення у США. Спершу він звернувся до суду Каліфорнії, але РФ домоглася перенесення справи до федеральної юрисдикції, а далі — до Федерального окружного суду округу Колумбія. Саме цей суд FSIA вважає профільним майданчиком для спорів проти іноземних держав.
Для української компанії це виявилося невигідним: практика округу Колумбія вважається однією з найжорсткіших для позивачів. У підсумку справу розглядали вже не за більш зручними для заявника прецедентами Дев’ятого округу, а за значно суворішими стандартами.
Суд у Вашингтоні зосередився насамперед на питанні юрисдикції та дійшов висновку, що жодне з винятків із імунітету за FSIA у цій справі не працює. Головний аргумент позивача — виняток щодо експропріації — суд не прийняв.
На думку суду, цей виняток тлумачиться вузько. Він застосовується, коли спір стосується майна, вилученого з порушенням міжнародного права, і водночас є передбачений законом зв’язок із США. Але в матеріалах справи не було вказівок на те, що захоплене майно перебуває на території США. Суд зазначив, що місцем завдання шкоди є Україна, а отже, необхідної географічної прив’язки немає.
Додатковою перепоною став і воєнний контекст. Суддя Timothy J. Kelly послався на недавню практику у справі de Csepel v. Republic of Hungary, де апеляційний суд округу Колумбія відмовився поширювати виняток про експропріацію на вилучення майна під час воєнної окупації. Іншими словами, довести сам факт незаконного позбавлення майна недостатньо — потрібно ще вписатися в те значення норми, яке Конгрес закладав у FSIA.
Для українських заявників це створює суперечливу ситуацію. З одного боку, саме окупація та воєнна агресія підтверджують відповідальність Росії. З іншого — той самий воєнний контекст може заважати застосуванню винятку, який формулювався для інших спорів про експропріацію.
Водночас американський суд не аналізував, наскільки обґрунтованим є рішення українського суду, не переглядав розрахунок збитків і не давав оцінку діям РФ. Суддя окремо наголосив, що припинення справи не означає схвалення поведінки Росії — це лише наслідок обмежень, закладених у FSIA. Але без винятку з імунітету суд не може переходити до наступного етапу розгляду.
Так «Зоря» програла не спір про відповідальність Росії, а питання про те, чи може американський суд узагалі розглядати таку вимогу. Рішення першої інстанції ще може бути оскаржене.
Ця історія показує, чому міжнародний арбітраж часто вважають більш перспективним інструментом. На відміну від позову до державного суду, арбітраж ґрунтується на попередній згоді відповідача. Вона може бути передбачена в договорі, інвестиційній угоді або міждержавному договорі про захист інвестицій.
Якщо є юрисдикційні підстави, заявник отримує не національне судове рішення, яке треба окремо визнавати за кордоном, а арбітражне рішення. Його виконання регулюється міжнародними конвенціями, що розширює перелік країн, де можна намагатися домогтися стягнення.
Водночас і арбітраж не гарантує автоматичної виплати. Потрібно довести юрисдикцію трибуналу, порушення зобов’язань, причинно-наслідковий зв’язок і розмір збитків. Крім того, на етапі виконання все одно може виникнути питання імунітету державних активів.
Та порівняно зі спробою провести українське судове рішення через іноземні процедури визнання арбітраж за наявності згоди на нього залишається більш передбачуваним і універсальним механізмом. Тому перед вибором стратегії бізнесу варто заздалегідь оцінювати, чи підходить у конкретній справі саме арбітраж.