Краматорське навчально-виробниче підприємство УТОС після початку великої війни переїхало спершу до Дніпра, а згодом до Яготина. Попри втрату рідної бази, колектив зберігся і зміг відновити виробництво гофрокартону.
Директор підприємства Юрій Шугаров каже, що не розраховує на державні компенсації за працевлаштування людей з інвалідністю. На його думку, у таких програмах забагато звітності, а користі для бізнесу менше, ніж труднощів.
Краматорське підприємство Українського товариства сліпих працює з 1954 року. Його створили люди, які повернулися з війни та втратили зір, а також ті, хто постраждав у воєнні роки. Спочатку тут виготовляли дерев’яні ящики та пензлики, згодом — ланцюги для худоби, масляні фільтри та іншу продукцію, а пізніше перейшли на виготовлення гофрокартону й упаковки.
За радянських часів підприємство мало розвинену соціальну інфраструктуру: гуртожитки, турбазу, гуртки, хор і бібліотеку. Працівникам допомагали з житлом, а інженерний склад отримував конкурентні на той час зарплати. Після розпаду СРСР обсяги поступово скорочувалися, а з початком повномасштабної війни підприємство втратило свою базу в Краматорську.
Частину обладнання перевезли до Дніпра, де за підтримки місцевого УТОС вдалося знову запустити виробництво. Згодом команда виграла кілька грантів, за які купила нове обладнання та поліпшила технологію. Загалом на це підприємство залучило сотні тисяч доларів іноземних коштів.
Навесні 2024 року виробництво перенесли до Яготина Київської області. Там колишній завод стояв без роботи близько 20 років, тож приміщення довелося фактично відновлювати з нуля: провести електрику, встановити лічильники та вкласти кошти в ремонт. На облаштування витратили близько 3 млн грн.
Нині на підприємстві працюють 25 людей, серед них є переселенці та люди з інвалідністю. Серед працівників — жителі Краматорська, Покровська, Луганська, Дружківки та місцеві мешканці. Людей шукають через центр зайнятості, оголошення та особисті контакти, але зізнаються, що знайти фахівців потрібного рівня непросто.
Виробництво працює в одну зміну. Для працівників з інвалідністю робочий день коротший, а взимку графік доводилося підлаштовувати під відключення електроенергії. Середня зарплата становить 18 тис. грн, а працівники з інвалідністю отримують 12 тис. грн, що пов’язано з особливостями зайнятості та розподілом операцій.
Після переїзду колективу довелося заново формувати клієнтську базу. Нині підприємство вийшло на повне завантаження і постачає продукцію замовникам із Київської, Черкаської та Донецької областей. Серед клієнтів — компанії харчової, тютюнової та фармацевтичної галузей.
Шугаров зазначає, що попит на гофротару змінюється, а конкуренція лишається високою. Та попри всі труднощі підприємство знову працює і щомісяця залишає частину прибутку на розвиток. Для колективу це вже важливий результат: зберегти виробництво, людей і соціальну місію в нових умовах.
