Британський The Economist випустив номер із портретом російського олігарха Андрія Мельниченка та великою статтею про нього. У виданні також з’явилася його колонка, у якій мільярдер закликає Захід не намагатися послабити Росію та говорити про необхідність поваги до її суверенітету.
9 липня британський тижневик The Economist несподівано виніс на обкладинку 54-річного російського бізнесмена Андрія Мельниченка, назвавши його людиною, яка нібито здатна змінити Росію. Приводом став великий матеріал про «короля добрив», підготовлений на основі майже 60 годин його розмов із редактором Аркадієм Островським, а також колонка самого мільярдера.
У своїй публікації Мельниченко стверджує, що після завершення російсько-української війни Росія має стати частиною нової системи безпеки. Він критикує західний підхід, який називає «стратегією виснаження», і попереджає про чотири варіанти післявоєнного майбутнього: РФ може опинитися на периферії західного світу, потрапити в орбіту Китаю, зіткнутися з розпадом і ризиками для ядерного арсеналу або перетворитися на закриту мобілізовану державу.
Як альтернативу олігарх пропонує Заходу визнати та поважати російський суверенітет. Водночас у тексті слова «суверенітет» і «суверенний» повторюються багато разів, але автор так і не пояснює, що саме має на увазі. Мельниченко також пише, що зовнішнім гравцям слід обирати не між «дружньою» та «ворожою» Росією, а між передбачуваною країною і тією, чия траєкторія невідома.
Публічне звернення мільярдера насамперед адресоване західній аудиторії, однак найбільше його обговорюють у Росії та Україні. У російських провладних колах текст підтримали як спробу донести до Заходу позицію еліт у м’якшій формі, ніж це робить Володимир Путін. Критики ж вважають, що такий матеріал навряд чи міг з’явитися без погодження на високому рівні.
Очільниця Центру громадянських свобод і лауреатка Нобелівської премії миру Олександра Матвійчук заявила, що зі сторінок The Economist Путін фактично звертається до лідерів демократичних країн із меседжем про те, що тиск на Росію нібито є помилкою.
Андрій Мельниченко народився 1972 року в білоруському Гомелі в сім’ї фізика та вчительки російської мови й літератури. За освітою він квантовий фізик, навчався у спецшколі при МДУ, а згодом на фізичному факультеті Московського державного університету. На початку 1990-х його першим помітним бізнесом стали лотерейні пункти, на яких він заробив стартовий капітал.
Пізніше Мельниченко розвивав фінансові та промислові проєкти, відкрив банк «МДМ», а згодом створив «Сибірську вугільну енергетичну компанію» та «Єврохім». Купуючи шахти, порти, термінали та енергетичні об’єкти, він перетворився на одного з найбільших промислових магнатів Росії. За оцінками видання, його компанії забезпечують близько 1% ВВП РФ.
До середини 2000-х бізнесмен жив переважно за межами Росії, осів у Швейцарії, а 2005 року одружився із сербською співачкою та моделлю Александрою Ніколіч. The Economist нагадує, що за Путіна між частиною олігархів і владою сформувалася негласна домовленість: не втручатися в політику та зберігати капітал, поки внутрішню сферу контролюють силовики.
Після початку повномасштабної війни 24 лютого 2022 року Мельниченко був на зустрічі Путіна з олігархами, а вже 19 березня ЄС включив його до санкційних списків як члена найближчого оточення російського президента. Пізніше обмеження проти нього запровадили США, Швейцарія, Велика Британія, Канада та Україна.
Сам Мельниченко згодом скаржився, що санкції зробили його ізгоєм на Заході, і запевняв, що війна стала для нього несподіванкою. Водночас він не засудив вторгнення і повторював тези російської пропаганди, зокрема про нібито «глобальну помилку» та «провокацію» з боку Володимира Зеленського. The Economist, своєю чергою, зазначає, що його підприємства виробляють аміак, який використовують у виготовленні боєприпасів.
Останніми роками мільярдер дедалі частіше підкреслює, що в нього нібито не залишилося іншої країни, окрім Росії. Він також намагається зміцнити позиції всередині російської еліти: у 2023 році прокуратура РФ почала процес націоналізації однієї з його компаній, однак невдовзі відкликала претензії після того, як бізнесмен спрямував велику суму на благодійність.
The Economist робить висновок, що Мельниченка не можна назвати ні дисидентом, ні відвертим прихильником війни. На думку видання, він не кидає виклик російській владі, а намагається вбудуватися в її систему й запропонувати Кремлю свої послуги, сподіваючись стати одним із учасників майбутніх змін.
