До початку великої війни іноземні студенти приносили українським університетам і пов’язаному з ними бізнесу відчутний дохід, але після 2022 року цей потік різко скоротився. Повернути інтерес, на думку експертів, можна не низькою ціною, а якістю навчання, клінічною базою та зрозумілим шляхом до професії.
Коли йдеться про експортний потенціал України, зазвичай згадують агросектор, металургію або IT. Водночас медична освіта до великої війни теж була важливим джерелом доходу для вишів і цілої інфраструктури послуг навколо них.
За даними Міністерства освіти і науки, у 2020 році в Україні навчалися 80 470 іноземних студентів. Майже половина з них обрала медичні спеціальності. Тоді середню вартість навчання одного студента оцінювали у 3,9 тис. євро на рік, а його загальні щорічні витрати в країні — у 7,5 тис. євро. Український державний центр міжнародної освіти повідомляв, що у 2019 році іноземні студенти загалом витратили в Україні понад 520 млн євро.
Важливість цього сегмента пояснювалася не лише оплатою контракту. Медичні програми тривають п’ять-шість років, а отже, студент увесь цей час орендує житло, купує продукти, користується транспортом, медичними, страховими та побутовими послугами. Для місцевої економіки це означало стабільний попит, який відчували орендодавці, магазини, кафе, таксі, приватні клініки та сервісні компанії.
На 1 січня 2026 року в українських університетах навчався 21 271 іноземний студент. Це майже вчетверо менше, ніж на початку 2020 року. У МОН при цьому зазначають, що медицина залишається одним із найпопулярніших напрямів, хоча точну кількість іноземних студентів-медиків міністерство не називає.
Причини падіння попиту очевидні: медичне навчання не можна повністю перевести в онлайн. Воно потребує аудиторій, лабораторій, клінічної бази та контакту з пацієнтами. В умовах воєнних ризиків такий цикл складніше гарантувати.
Частина попиту після початку великої війни змістилася до безпечніших країн. Польща та Румунія не створювали англомовні медичні програми спеціально під український ринок, але саме вони запропонували те, чого Україна зараз не може повністю гарантувати: очне навчання, клінічну практику та стабільний освітній маршрут.
За даними Національного агентства академічних обмінів, у польських медичних університетах навчаються понад 7,8 тис. іноземців, а загалом сферу охорони здоров’я обрали майже 10,8 тис. іноземних студентів. Англомовна програма у Вроцлавському медичному університеті коштує 15 тис. євро на рік, а в румунському Університеті медицини та фармації імені Григоре Т. Попи — 9 тис. євро.
Конкуренція йде не лише за ціною. У Німеччині державна освіта безкоштовна, але вступ ускладнюють високий конкурс і вимога знати німецьку мову. Для абітурієнта, який шукає англомовну програму, Польща або Румунія стають простішим шляхом до професії.
Важливо й те, що дипломи країн ЄС підпадають під дію директиви ЄС 2005/36/EC про автоматичне визнання професійних кваліфікацій. Для студентів із третіх країн це все одно формує зрозумілішу перспективу подальшого працевлаштування.
Приватні університети в цій боротьбі мають перевагу у швидкості рішень. Вони можуть швидше відкрити міжнародний офіс, допомогти з документами та житлом, інвестувати в симуляційне обладнання або адаптувати частину програми до міжнародних іспитів.
Але швидкість має супроводжуватися якістю. Українські виші не можуть зробити USMLE частиною державної атестації, однак можуть готувати студентів до цих іспитів через клінічні кейси, банки запитань, пробні тести та менторські програми. IFOM, своєю чергою, допомагає університетам звіряти рівень підготовки з міжнародним стандартом, але не замінює українську кваліфікацію.
Англомовна програма — це не просто переклад лекцій. Вона потребує викладачів, які володіють професійною англійською, достатньої кількості клінічних годин, сучасного симуляційного навчання, об’єктивної оцінки практичних навичок і зрозумілих показників успішності випускників.
Для держави важливо не лише отримати оплату за роки навчання, а й зацікавити частину випускників залишитися працювати в Україні. Отримавши диплом, іноземний студент уже знає місцеві умови, пройшов практику в українських лікарнях і володіє мовою.
Законодавство дозволяє іноземцям працевлаштовуватися за наявності дозволу, оформленого не пізніше ніж за 30 днів до завершення навчання. Однак медична практика залишається регульованою сферою і потребує окремої атестації. Тому Україні потрібен прозорий маршрут: завершення навчання, післядипломна підготовка, атестація, працевлаштування та новий міграційний статус.
Серед можливих кроків експерти називають кілька напрямів:
- закріпити окремі вимоги до якості освіти для іноземців, зокрема рівень англійської у викладачів, клінічну практику, симуляційні центри та зовнішню оцінку;
- синхронізувати адміністративні процедури — від цифрового запрошення та візи до дозволу на проживання і статусу випускника;
- створити умови для інвестицій у навчальну та клінічну інфраструктуру, зокрема через обмежені податкові або митні стимули для профільного обладнання.
Економічний ефект також можна оцінювати за сценаріями. Якщо один іноземний студент витрачатиме в Україні 8–10 тис. євро на рік, то 15 тис. студентів створять попит на рівні 120–150 млн євро, 25 тис. — 200–250 млн євро, а 35–40 тис. — 280–400 млн євро. Йдеться про сукупний обсяг коштів, який отримають університети та бізнес, а не про прибуток держави.
Швидко повернутися до довоєнних масштабів не вдасться. Відчутний результат можливий через два-три роки після стабілізації ситуації з безпекою, а повне відновлення — через п’ять-сім років. Україна вже не зможе конкурувати лише низькою ціною. Іноземний студент обиратиме не просто виш, а повноцінний шлях до професії — від вступу до першого робочого місця.
Якщо цей маршрут вдасться вибудувати, медична освіта знову може стати помітною експортною галуззю. А частина випускників залишиться в країні вже не як тимчасові клієнти, а як лікарі, які посилять людський капітал під час відновлення.
