Після наступу Сил оборони в Курській області українські військові опинилися не лише серед зниклих безвісти, а й у російських судах, де їх звинувачують у тероризмі та призначають тривалі строки. Правозахисники кажуть, що йдеться про порушення міжнародного гуманітарного права та практику, яка різко відрізняється від поводження з військовополоненими в нормальному розумінні.
На початку серпня минає два роки відтоді, як українські сили розпочали наступ у Курській області РФ. До кінця місяця вони взяли під контроль понад 100 населених пунктів — близько 1300 квадратних кілометрів. Разом із територією українські військові брали в полон і російських бійців: 14 серпня 2024 року, за даними джерел, одночасно були захоплені 102 військовослужбовці 488-го гвардійського мотострілецького полку ЗС РФ та бійці спецзагону «Ахмат».
Згодом відбувся перший обмін. Тоді Україна передала Росії строковиків, захоплених у Курській області, і повернула додому 115 своїх бійців, більшість із яких захищали Маріуполь. За словами колишнього головнокомандувача ЗСУ Олександра Сирського, за час Курської операції українська сторона поповнила обмінний фонд 1018 російськими військовослужбовцями.
Але не всі українські бійці, які потрапили в полон, повертаються додому. За даними Офісу генерального прокурора, у Єдиному реєстрі досудових розслідувань нині є 127 кримінальних проваджень за фактами вбивств 321 військовополоненого. Раніше там повідомляли, що щонайменше 75 українських бійців були розстріляні вже після здачі в полон під час Курської операції.
Скільки саме українців захоплено в Курській області, точно невідомо. Правозахисники спираються лише на випадки, які Росія сама розкриває, переводячи полонених у категорію обвинувачених. За словами очільниці Медійної ініціативи за права людини Тетяни Катриченко, нині відомо про 404 таких захисників.
Для їхніх родин очікування часто перетворюється на місяці невідомості. Рідні шукають близьких у Telegram-каналах, отримують відео з полоненими і лише потім дізнаються, що проти них уже відкрито кримінальні справи в Росії. Одну з таких історій розповіла жителька Черкаської області Оксана. Ім’я її сина в матеріалі змінене, як і її власне.
За словами жінки, її син Микола потрапив на Курський напрямок на початку вересня 2024 року. За кілька днів група отримала завдання, після якого він опинився в полоні. Про те, що сина захопили росіяни, Оксана дізналася не від військової частини, а з відео в Telegram. Згодом прийшло повідомлення від ТЦК та СП, де було вказано, що Микола потрапив у полон у Сумській області, хоча, за словами матері, тоді він брав участь у Курській операції.
За кілька місяців Оксана отримала звістку від людини, яка перебувала з її сином в одній колонії. Потім вона побачила відео з російського суду: на лаві підсудних сиділи четверо українських військових, серед них був і Микола. Їх звинуватили в тероризмі та вбивстві мирних жителів, заявивши, що вони нібито обстрілювали автобуси. Жінка помітила, що в зазначені дати її син ще не був у Курській області.
Російський суд призначив кожному з чотирьох по 17 років позбавлення волі. Чотири роки вони мають провести у тюрмі, далі — у колонії.
Як пояснюють правозахисники, для «курських полонених» російська система працює за одним сценарієм: після зникнення бійця минають тижні або місяці без інформації, потім з’являється відео, а згодом — швидке обвинувачення і вирок. За словами Тетяни Катриченко, таких людей зазвичай утримують окремо, найчастіше в СІЗО Старого Оскола, а справи розглядає Другий західний окружний військовий суд.
Процеси відбуваються через відеозв’язок і часто тривають від 40 хвилин до години. Видання The Insider зазначало, що якщо у звичайних справах про тероризм шлях до суду займає 12–18 місяців, то у випадку з українськими полоненими з Курської області він у середньому скорочується до 5,5 місяця.
Росія не визнає бойові дії на своїй території частиною міжнародного збройного конфлікту, тому захоплених у Курській області українських військових звинувачують у незаконному перетині кордону та тероризмі. У березні 2025 року Володимир Путін заявив, що всі українські військові та іноземні найманці, які перебували на російській території та вчинили злочини проти цивільного населення, мають розглядатися як терористи.
Міжнародні експерти з такою логікою не погоджуються. У проміжному звіті Бюро ОБСЄ з демократичних інститутів і прав людини йдеться, що кримінальне переслідування комбатантів лише за участь у бойових діях порушує норми міжнародного гуманітарного права. Аналітикиня Ukraine Legal Advisors Group Аліна Павлюк наголошує: військовослужбовець має імунітет, який захищає його від переслідування за сам факт участі у війні, хоча за підозри у реальних злочинах держава має право проводити розслідування.
Саме тому, зазначають юристи, звинувачення в тероризмі виглядають особливо суперечливо. Такий склад вимагає довести спеціальний умисел і зв’язок із терористичною діяльністю, що погано поєднується з умовами збройного конфлікту.
Правозахисники також нагадують, що Україна зазвичай не застосовує подібну практику до російських військовополонених. Втім, в історії були винятки, наприклад справа офіцерів ГРУ РФ Єрофєєва та Александрова, яких затримали в Луганській області 2015 року й згодом обміняли на Надію Савченко.
Тим часом рідні зниклих і полонених продовжують шукати своїх близьких та домагатися бодай якоїсь інформації. У Києві 29 серпня 2025 року на одній з акцій організації «Об’єднані Курщиною» рідні військових зачитували листи, які не знали, кому відправити. Для багатьох це й досі єдиний спосіб нагадати, що їхніх близьких не забуто.
