Сергій Рахманін вважає, що звільнення Михайла Федорова з посади міністра оборони було передчасним і лише посилило напругу в умовах війни. На його думку, призначення Євгена Хмари та Михайла Драпатого стало компромісним рішенням, однак повернення Федорова до міністерства виглядає малоймовірним.
Член парламентського комітету з питань національної безпеки, оборони та розвідки Сергій Рахманін у розмові з «Українською правдою» заявив, що не вважає відставку Михайла Федорова вдалим кроком. Він нагадав, що пів року роботи на такій посаді — надто короткий термін для остаточних висновків, а переконливих причин для звільнення, на його думку, не було.
Рахманін також зазначив, що призначення Євгена Хмари та Михайла Драпатого можна розглядати як спробу обрати максимально компромісні фігури. Водночас, вважає він, часта зміна керівництва в оборонному відомстві під час війни стає додатковим джерелом напруги.
За словами Рахманіна, сам Федоров не отримав повного шансу реалізувати задумане, а його робота в міністерстві поєднувала як здобутки, так і прорахунки. Водночас політик розкритикував звичку оцінювати такі процеси у чорно-білих тонах і протиставляти одних героїв іншим.
Окремо Рахманін засумнівався, що Федоров зможе повернутися на посаду міністра оборони. Він пояснив це і особливостями поведінки президента, якому, на його думку, не властиво публічно визнавати кадрові помилки, і тим, що нове призначення вже відбулося.
Серед причин звільнення Рахманін назвав зростання публічної ролі Федорова, а також напруження між керівництвом Міноборони та військовим командуванням. За його словами, конфлікт між відомствами почав набувати нездорового характеру і міг завдати шкоди обороноздатності країни.
Ще однією проблемою він вважає мобілізаційну реформу, яку Федоров, за його словами, зобов’язався провести. Рахманін стверджує, що реальних системних змін не відбулося, а багато ініціатив так і залишилися на рівні презентацій та обіцянок.
Говорячи про мобілізацію, Рахманін виокремив кілька невирішених питань:
- порушення прав і свобод громадян з боку ТЦК та поліції;
- корупційні схеми, що впливають на якість мобілізаційного ресурсу;
- самовільне залишення частини;
- ухилення від призову.
Він наголосив, що мобілізація — це не завдання однієї людини чи одного відомства, а складний процес, у якому мають брати участь різні структури сектору безпеки та оборони.
