Після звільнення цивільні полонені часто залишаються без житла, лікування й зрозумілого маршруту допомоги. Правозахисники кажуть, що державна система підтримки працює уривками і не встигає за масштабом проблеми.
З 2014 року тисячі українських цивільних осіб побували в тюрмах на окупованих територіях лише тому, що зберігали проукраїнську позицію або співпрацювали з українською стороною. Після звільнення їхнє життя доводиться починати заново: у багатьох немає ані житла, ані належної медичної допомоги, ані зрозумілої соціальної підтримки.
В українському законодавстві таких людей називають особами, позбавленими особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України. По суті, йдеться про цивільних полонених. Держава відносить їх до тих, хто опинився у складних життєвих обставинах і потребує термінової допомоги, однак на практиці багато питань лягають на правозахисників і благодійників.
Перші тижні після повернення зазвичай минають в обласних лікарнях, де проводять обстеження, але не повноцінну реабілітацію. Окремою проблемою залишається стоматологічна допомога: майже всі колишні полонені стикаються з втратою зубів через катування або умови утримання, а доступних державних програм лікування та протезування для них немає.
Після звільнення люди часто отримують лише базовий набір речей, а далі змушені самостійно шукати житло, документи й підтримку. Тим, хто вийшов із в’язниці без обміну, особливо складно: нерідко вони мають самі діставатися до України через треті країни, а потім доводити факт полону, щоб отримати офіційний статус і доступ до послуг.
Правозахисники вказують і на іншу проблему — відсутність системного супроводу. Формально в державі передбачені соціальні працівники, але на практиці звільнені часто не розуміють, куди звертатися, як пройти всі процедури і хто може допомогти з бюрократією, медициною та адаптацією.
Із житлом ситуація теж залишається складною. Багато колишніх полонених не можуть повернутися додому, бо їхні оселі зруйновані або перебувають на окупованій території. Державна допомога у вигляді виплат швидко закінчується, а спеціальних житлових рішень для цієї категорії майже немає. Ідея житлових ваучерів поки не реалізована, а доступні варіанти через програми для внутрішньо переміщених осіб не дають пріоритету колишнім полоненим.
Ускладнює ситуацію і те, що частина звільнених отримує відмову в підтвердженні факту позбавлення волі. Правозахисники називають це однією з головних системних проблем: закон, який регулює такий захист, ухвалили ще до повномасштабного вторгнення, і він не враховує масові затримання цивільних після 24 лютого 2022 року.
За словами представників правозахисної спільноти, нинішня комісія зі встановлення факту позбавлення особистої свободи працює в умовах величезного навантаження і часто змушена ухвалювати рішення формально. Вони пропонують створити окреме національне агентство, яке вело б реєстр цивільних полонених, супроводжувало родини від моменту зникнення людини, координувало реабілітацію та допомагало залучати міжнародне фінансування для підтримки постраждалих.
Правозахисники наголошують: таке агентство не має займатися переговорами про обміни, але могло б узяти на себе повний цикл допомоги після звільнення — від підтвердження статусу до відновлення здоров’я і повернення до нормального життя.
