Іноземці, які воюють за Україну, залишаються без найвищої нагороди: що заважає визнанню

За роки війни в лавах Сил оборони України служили тисячі іноземців, але отримати звання Героя України вони не можуть через норму закону, яка обмежує нагородження лише громадянами країни. На цьому тлі рідні загиблих добровольців вимагають змінити правила і домогтися справедливого визнання їхнього внеску.

Питання визнання тих, хто воює за Україну, знову опинилося в центрі уваги. Якщо раніше звання Героя України нерідко сприймали як нагороду, яку дають передусім за трудові чи громадські заслуги, то після початку російсько-української війни у 2014 році акцент помітно змістився до бойових досягнень.

Водночас у системі нагородження збереглася формальна перепона: найвищу державну відзнаку можуть отримати лише громадяни України. Через це іноземці, які служать у Силах оборони, ризикують залишитися без визнання на тому рівні, на який справді заслуговують їхні вчинки, навіть якщо йдеться про загибель у бою.

Саме таку проблему порушила історія громадянина Білорусі Олексія «Вужа» Лазарєва. Його дружина Вероніка Янович, яка також є доброволицею, після загибелі чоловіка звернулася до президента України з петицією та закликала змінити закон «Про державні нагороди України».

Лазарєв і Янович долучилися до захисту України у 2022 році. Вона служила в підрозділі забезпечення, він — у розрахунку ПЗРК, а згодом у складі білоруської роти, яка пізніше стала полком Калиновського. За словами Вероніки, їхній шлях пройшов через оборону Київщини, бої на Миколаївському та Луганському напрямках, а також Запоріжжя.

Пізніше Лазарєв служив у 225-му окремому штурмовому полку ЗСУ, де працював із дронами, збивав російські «Молнії» та «Ланцети», а потім став командиром екіпажу й відділення. Його командир із позивним «Балу» згадує, що Лазарєв був одним із тих, хто формував ударну роту батальйону безпілотних систем.

19 січня 2026 року Олексій Лазарєв загинув на Запорізькому напрямку під час вибуху КАБ. Після його загибелі побратими назвали одну з позицій ППО його позивним — «Вуж».

Командування намагалося висунути Лазарєва на звання Героя України, однак зіткнулося з юридичним обмеженням. За словами його дружини, саме це підштовхнуло її розпочати петицію та публічно підняти питання права іноземців на найвищу нагороду, якщо вони віддали життя за Україну.

Із подібними труднощами стикаються й інші добровольці. Білорус Влад «Соня» Соловей прийшов до українського війська у 2022 році після переслідування в Білорусі та рішення поїхати в Україну після трагедії в Бучі. Він воював на Харківському та Запорізькому напрямках, під Куп’янськом і Краматорськом, а згодом перевівся до розвідбатальйону 13-го корпусу «Хартія» НГУ.

Соловей каже, що для нього нагороди мають значення, бо вони підтверджують цінність зробленого. Водночас він наголошує, що багато іноземців, які воюють значно довше й важче, так і не отримали жодного визнання.

Про потребу змінювати підхід до нагородження говорять і українські військові. Командир із позивним «Гром», який сам отримав звання Героя України, вважає, що заслуги іноземців треба оцінювати так само, як і заслуги громадян України. За його словами, поруч із ним у бою були бійці з різних країн, і дехто з них справді заслуговує на найвищі відзнаки.

Водночас представники «Хартії» зазначають, що за 2024–2025 роки за поданням командування близько 60 іноземців отримали різні відомчі та державні нагороди. Однак питання найвищого державного звання досі лишається відкритим.

Історія Олексія Лазарєва стала приводом не лише для особистої пам’яті, а й для ширшої дискусії: як держава має дякувати тим, хто прийшов захищати Україну, навіть якщо в них немає українського паспорта.