Скандал навколо 425-го окремого штурмового полку запустив в Україні нову хвилю публічних розповідей про зловживання та насильство в армії. Ця історія знову показала, як довго важливі проблеми можуть залишатися в тіні, доки хтось перший не наважиться говорити вголос.
Кілька тижнів тому Україну сколихнув «СкеляГейт» — один із найгучніших скандалів цього літа. На тлі війни, політичних суперечок та інших резонансних подій розслідування «Бабеля» про жорсткі порядки у 425-му окремому штурмовому полку опинилося в центрі уваги.
Майже одразу після публікації почали з’являтися нові свідчення, пов’язані з тим самим підрозділом. У соцмережах люди ділилися історіями про насильницькі епізоди, а серед деталей, що спливли, був і інцидент із розстріляним автомобілем британського телеканалу Sky News під Добропіллям у березні 2025 року. Раніше цей випадок публічно не обговорювали.
Автор проводить паралель з іншими українськими скандалами, коли після гучного звинувачення раптом з’ясовувалося, що про проблему багато хто знав заздалегідь, але мовчав. Так було з обвинуваченнями на адресу генерала Содоля, з темою Кринок, із СОЧ, армійською корупцією та іншими болючими сюжетами.
Схема повторюється: доки резонансний компромат не винесено в публічний простір, панує тиша. Але варто з’явитися першій людині, яка ламає мовчання, — і за нею починають говорити інші, ті, хто раніше не хотів ризикувати.
Причин такого мовчання, за текстом, дві: патріотизм і страх. Одні не хочуть шкодити образу країни та підживлювати ворожу пропаганду. Інші бояться звинувачень у роботі на ворога, публічного хейту, проблем із кар’єрою чи тиску з боку силових структур.
Водночас викриття, якщо їх робить авторитетне українське медіа, змінюють ситуацію. Вони знімають частину моральних сумнівів і дають людям відчуття, що говорити вголос уже можна. А коли тема стає суспільною, до обговорення долучаються й ті, хто раніше мовчав зі страху.
У матеріалі також наголошується на подвійній реакції на такі кампанії. Для одних журналісти-розслідувачі — це люди, які виносять на поверхню табуйовані проблеми. Для інших — ті, хто розгойдує ситуацію й створює зайвий конфлікт під час війни.
У цьому контексті згадується і реакція військового блогера та бійця «Скелі» Миколи Хархана, який різко висловився на адресу журналістів «Бабеля». Окремо автор звертає увагу і на те, що за два тижні після публікації розслідування ДБР провело обшуки у співвласника видання.
Головна думка матеріалу полягає в тому, що воєнний час не скасовує необхідності говорити про зловживання. Але без людей, готових першими порушити мовчання, суспільство ризикує так і не дізнатися про проблеми, які довго ховалися за офіційним благополуччям.
