Благодійний сектор в Україні виріс, а разом із ним посилилися вимоги до перевірок, відкритих даних і комплаєнсу. В умовах війни довіра до фондів і волонтерів стала не емоцією, а інфраструктурою, від якої залежать фінансування та репутація.
На початку повномасштабної війни пожертви часто збирали буквально за лічені години — люди переказували кошти під впливом емоцій і гострої потреби. Але з часом суспільний сектор помітно змінився: за попередніми оцінками, в Україні працюють понад 100 тисяч громадських організацій, близько 33 тисяч благодійних фондів і більш як 11 тисяч зареєстрованих волонтерів.
Коли обсяги допомоги зростають, разом із ними збільшуються й ризики. Тому довіру вже не можна вважати просто соціальною емоцією. Сьогодні це складна система, яка потребує технологій, якісних даних і чітких процедур перевірки.
Міжнародні донори підходять до фінансування українських проєктів значно жорсткіше, ніж раніше. Їм замало гарної презентації та базової фінансової звітності. Вони оцінюють країну комплексно: як працюють механізми фінансового моніторингу, чи застосовується ризик-орієнтований підхід, наскільки глибокою є перевірка партнерів.
Фактично йдеться про due diligence — перевірку, потрібну не для реакції на проблему, а для її запобігання. У цій системі банки стають одним із ключових елементів, адже саме через них проходять перекази пожертв. Щоб не блокувати доброчесних волонтерів і фонди, їм потрібні надійні дані, які дають змогу відсіювати шахраїв.
Втім, прозорість неможлива там, де доступ до інформації штучно обмежують. Захист підприємств оборонно-промислового комплексу важливий, але на п’ятому році війни потрібно шукати баланс між національною та економічною безпекою. Повне закриття даних через ризики в окремому секторі створює більше проблем, ніж рішень.
Закриті або частково закриті реєстри стають зручним середовищем для корупції та шахрайства. Відкриті дані в цій ситуації працюють як результати аналізів для лікаря: без них неможливо зробити правильний висновок. Якщо інформація про податкову заборгованість недоступна для повноцінної аналітики, міжнародним партнерам складно проводити якісну ESG-оцінку.
Окрема проблема в тому, що частина реєстрів формально відкрита, але фактично незручна для масової перевірки. Коли пошук можливий лише вручну, а машиночитні масиви даних або API відсутні, виникає лише ілюзія прозорості. Такий підхід заважає комплаєнс-сервісам, автоматичній оцінці ризиків і повноцінним процедурам KYC та AML.
Для західного донора «невидимість» компанії або фонду часто означає відмову від співпраці. Тому громадським організаціям важливо перевіряти не лише своїх партнерів, а й власних донорів. Інакше можна втратити репутацію, яку вибудовували роками, якщо прийняти кошти від сумнівного мецената або структури з російським слідом.
Помітну роль у очищенні сектора відіграють і медіа. Розслідування про шахраїв потрібні, але гучні узагальнювальні заголовки можуть вдарити по всьому сектору та знизити довіру до чесних ініціатив. Через один скандал пожертви нерідко скорочуються, а тисячі доброчесних проєктів залишаються без підтримки.
Саме тому перевірка фактів, аудит, кібербезпека та аналітичні інструменти стають не додатковою опцією, а необхідною умовою роботи благодійності. Війна зробила ціну недовіри надто високою: один токсичний партнер або корупційний епізод здатні зупинити фінансування і послабити цілу сферу.
За таких умов інвестиції в комплаєнс і відкриті дані — це не формальність, а один із головних способів захистити благодійний сектор.