Відновлене Мінагрополітики починає роботу в момент, коли агросектор одночасно стикається з ризиками для експорту та з необхідністю готуватися до нових правил ЄС. Ці завдання доведеться вирішувати паралельно, хоча часу на відкладання майже немає.
Для українського агросектору нинішній етап один із найскладніших від початку великої війни. Атаки на судна і порти поставили під загрозу експорт через порти Великої Одеси, а разом із підтримкою виробників на прифронтових територіях це може забрати майже всю увагу нової команди.
Але є й інше завдання, яке не можна відсувати на потім, — підготовка сектору до правил Євросоюзу. Після початку повномасштабної війни ЄС запровадив автономні торговельні заходи, і українські товари отримали вільний доступ на ринок союзу. У 2022 році поставки до ЄС зросли майже удвічі порівняно з 2021 роком. Втім, у червні 2025 року ATM замінили зміни в зоні вільної торгівлі, і квоти на український експорт повернулися, хоч і на вищому рівні, ніж раніше.
Це робить доступ до ринку ЄС передбачуванішим, але водночас Україна взяла на себе зобов’язання в межах оновленої DCFTA. Їхнє виконання важливе не лише для торгівлі, а й для довіри партнерів. Якщо домовленості буде зірвано, країна ризикує втратити частину доступу до ринку, який досі забезпечує кожен другий євро агроекспорту.
До кінця 2028 року Україна має, зокрема, скоротити використання засобів захисту рослин, які не дозволені в ЄС. Нині такі препарати застосовують приблизно на 40% посівних площ. Водночас для частини з них поки що немає повноцінних альтернатив, наприклад для неонікотиноїдів, які використовують для обробки насіння.
Ще один напрям стосується стандартів добробуту тварин. Для бізнесу це може означати сотні мільйонів доларів інвестицій, будівництво нових комплексів і навчання персоналу. На впровадження таких змін знадобиться час, тому уряду доведеться шукати баланс між вимогами ринку, можливостями виробників і політичним опором усередині галузі.
Відмова від виконання зобов’язань у будь-якому разі обернеться новими проблемами: вдарить по євроінтеграції, підірве довіру партнерів і дасть додаткові аргументи тим силам у ЄС, які виступають проти України.
На закритих обговореннях, присвячених відновленню агросектору, представник одного з інститутів ЄС порівняв аграрний потенціал України з французьким. Ця репліка не була публічною, але вона добре показує рівень настороженості, з яким Києву доведеться стикатися в переговорах про вступ.
Українське сільське господарство стане одним із ключових питань цього процесу. На нього припадає близько 40% процедур адаптації законодавства до норм ЄС. Водночас фермери в Євросоюзі мають серйозну політичну вагу: хоча частка сільського господарства в економіці союзу порівняно невелика, на спільну аграрну політику йде близько 25% бюджету ЄС.
Не всі європейські фермери готові підтримувати доступ України до спільного ринку та субсидій, тож Києву потрібно завчасно вибудувати зрозумілу стратегію. У ній важливі кілька кроків:
- порахувати вартість відповідності вимогам і зрозуміти, де потрібні перехідні періоди або підтримка;
- почати переговори з урядами країн ЄС, не чекаючи готовності всіх рішень;
- постійно пояснювати зміни аграріям і депутатам, які ухвалюватимуть рішення всередині країни;
- шукати союзників у ЄС серед галузевих асоціацій і впливових груп;
- не відкладати зміни в законодавстві, яких потрібно понад 2 тис. нормативних актів.
Особливо важливо не починати цей процес у поспіху. У 2025 році Україна отримала лише 1,5 бала з чотирьох можливих за рівнем наближення аграрного сектору до законодавства ЄС. У продовольчій безпеці та рибальстві показники вищі, але загалом роботи попереду ще дуже багато.
Підготовка агросектору до правил Євросоюзу стане одним із найскладніших завдань для Мінагрополітики. Однак від того, наскільки послідовно Україна рухатиметься в цьому напрямі, залежить і просування до членства в ЄС.
