Битва під Пилявцями у вересні 1648 року стала однією з найгучніших подій повстання Богдана Хмельницького. Розгром коронного війська та втеча його решток не лише зміцнили позиції козаків, а й поглибили кризу в Речі Посполитій.
Осмислюючи події 1648 року, літописці та пізніші історики нерідко звертали увагу на збіг воєнних поразок і тривожних знаків, які, за уявленнями тієї доби, віщували лихо. На цьому тлі особливо вирізнялася битва на річці Іква під Пилявцями, на території нинішнього села Пилява в Хмельницькій області.
До осені 1648 року козаки Богдана Хмельницького вже здобули помітні перемоги під Жовтими Водами та Корсунем, а повстання охоплювало дедалі нові землі. Після цього коронне військо вийшло проти повстанців, але діяло без належної злагоди та впевненості. У таборі противника, як свідчать джерела, посилювалися суперечки й взаємна недовіра.
Під Пилявцями козацькі сили за підтримки татарської кінноти змогли зламати опір польського війська. Коли почався відступ, він дуже швидко перетворився на панічну втечу. Сучасники описували це як безладне розсіювання всього, що ще зберігало боєздатність.
Поразка під Пилявцями стала для Речі Посполитої не просто військовою невдачею. Вона посилила страх польської шляхти перед козацьким рухом, оголила слабкість командування і показала глибину внутрішньої кризи держави. Для повсталих же ця перемога стала важливою віхою, яка згодом посіла помітне місце в українській історичній пам’яті.
В історіографії битву часто розглядають як один із переломних моментів Хмельниччини. Після неї протистояння затягнулося на роки, а політичні наслідки конфлікту згодом використали й сусідні держави, передусім Москва.
