Дональд Трамп заявив, що інфляцію спричиняють не успіхи, а помилки в економічній політиці. Формулювання звучить різко, але сама думка важлива: зростання не розганяє ціни, якщо воно спирається на інвестиції, продуктивність і розширення виробництва. Для України це особливо актуально в умовах війни, бюджетних витрат і потреби у відновленні.
У економіці головне питання полягає не лише в тому, чи потрібне зростання, а за рахунок чого воно відбувається. Якщо виробництво розширюється завдяки технологіям, модернізації, інвестиціям і підвищенню продуктивності, економіка отримує більше товарів і послуг, а інфляційний тиск зменшується.
Зовсім інша ситуація виникає тоді, коли попит зростає швидше, ніж країна встигає збільшувати випуск. У такому разі частина економічного стимулу перетворюється не на розвиток, а на зростання цін. Тому суперечка про вибір між ростом і ціновою стабільністю є хибно поставленою: важливий не сам темп, а якість зростання.
Для України ця тема особливо чутлива. Економіка працює в умовах війни, високого дефіциту бюджету, нестачі робочої сили, пошкодженої інфраструктури, залежності від зовнішнього фінансування та значного попиту на імпорт. У таких умовах інфляція залежить не лише від дій центрального банку, а й від балансу між попитом і пропозицією, валютним ринком, бюджетною політикою та очікуваннями бізнесу й населення.
Саме тому Національний банк змушений діяти обережно. 30 липня 2026 року правління НБУ підвищило облікову ставку до 15,5%. Регулятор пояснив це потребою стримувати фундаментальний інфляційний тиск і підтримувати привабливість гривневих інструментів. За прогнозом НБУ, інфляція у 2026 році становитиме близько 10%, базова — 9,2%, далі сповільниться до 6,9% у 2027 році та досягне 5% наприкінці 2028-го.
Водночас НБУ покращив прогноз зростання реального ВВП: на 2026 рік — з 1,3% до 1,8%, а на 2027–2028 роки очікує близько 3% щороку. Це свідчить, що цінова стабільність і економічне зростання не суперечать одне одному, якщо економіка нарощує пропозицію, а не лише підсилює попит.
Чому Україні потрібне саме зростання пропозиції
Зростання, що базується на інвестиціях і виробництві, працює інакше, ніж зростання, підживлене надлишковими грошима в економіці. У першому випадку бізнес купує обладнання, впроваджує технології, автоматизує процеси та випускає більше продукції. У другому — попит збільшується, а можливостей виробляти більше бракує, і тоді починають рости ціни.
Після війни в України може з’явитися вікно для перезапуску економічної моделі. Але для цього потрібні не лише бюджетні витрати й допомога партнерів, а насамперед приватний капітал, захист права власності, передбачувані правила та нормальна конкуренція. Інвестор вкладає кошти туди, де розуміє умови гри й бачить можливість працювати довгостроково.
Окреме питання — страхування воєнних ризиків. Якщо частину найнебезпечніших ризиків візьмуть на себе держава та міжнародні інституції, приватні інвестиції зможуть прийти у значно більшому обсязі. Не менш важливою є енергетика: надійні потужності зменшують втрати, скорочують витрати бізнесу та розширюють пропозицію товарів і послуг. Це одночасно підтримує і зростання, і цінову стабільність.
Ще один обмежувач — люди. У найближчі роки українській економіці може бракувати не грошей, а працівників. Тому повернення українців, адаптація ветеранів, розвиток професійної освіти, реформа вищої школи, автоматизація та зростання продуктивності мають стати частиною єдиної стратегії.
Важливим є і дерегулювання. Чим нижчі витрати бізнесу, тим вища продуктивність, а отже, більше пропозиції та менший інфляційний тиск. У цьому сенсі спрощення правил — це не лише про свободу підприємництва, а й про антиінфляційну політику.
Дешеві кредити самі по собі проблему не розв’язують
У період складної економічної ситуації природно очікувати доступнішого кредитування. Але сам по собі дешевий ресурс не гарантує розвитку. Якщо він іде у виробництво, то створює додану вартість. Якщо ж спрямовується в дефіцитні товари, валюту, імпорт або нерухомість, ефект може бути протилежним.
Тому кредитування має розвиватися через гарантії, страхування ризиків, ринок капіталу та захист прав кредиторів. А центральний банк не повинен підміняти собою бюджет. Якщо держава вважає якийсь сектор стратегічним, підтримка має йти через фіскальні інструменти та окремі програми, а не за рахунок розмивання монетарної політики.
Під час війни дефіцит бюджету неминучий. Важливіше інше — як саме його фінансувати. Чим більше Україна залучає зовнішні ресурси, гранти та довгострокову підтримку партнерів, тим менший тиск на внутрішній фінансовий ринок. Якщо ж бюджетні потреби перекладаються на внутрішні джерела або монетарну систему, інфляційні ризики зростають.
Саме тому незалежна грошово-кредитна політика та відповідальна бюджетна політика мають працювати разом. У цьому й полягає основа стійкої макроекономічної стратегії.
Отже, Трамп має рацію лише частково: економічне зростання справді не є ворогом цінової стабільності. Але корисним є лише той ріст, який збільшує пропозицію, а не просто розганяє попит. Для України це особливо важливо, адже йдеться не тільки про відновлення ВВП, а й про створення економіки, здатної зростати довго і без постійного прискорення цін.
Саме тому для України ключовим завданням стає не «ріст за будь-яку ціну», а ріст, який створюють підприємці, працівники, технології та інвестиції. Такий сценарій може дати країні не короткий ефект, а стійку основу для розвитку після війни.
