Штучний інтелект уже став звичним інструментом для багатьох компаній, однак разом із зручністю він створює і правові ризики. Поки немає окремого закону, бізнесу варто орієнтуватися на чинні норми щодо персональних даних, комерційної таємниці, авторського права, реклами й відповідальності за рішення.
Штучний інтелект давно вийшов за межі технології майбутнього: його використовують для підготовки текстів, презентацій, рекламних матеріалів, аналізу даних, створення зображень, коду та автоматизації спілкування з клієнтами. Водночас в Україні поки що немає окремого комплексного закону, який би повністю регулював застосування ІІ, хоча Мінцифри вже повідомляло про підготовку профільного акта, узгодженого з правилами ЄС.
Це не означає, що використання ІІ перебуває поза правовим полем. Навпаки, більшість ризиків уже охоплюється чинним законодавством. Ключова проблема полягає не в самому інструменті, а в тому, які дані в нього завантажують, як використовують отриманий результат і хто ухвалює остаточне рішення.
Персональні дані — один із найчутливіших блоків. Якщо працівник завантажує до стороннього сервісу договори, бази клієнтів, анкети, резюме, скани документів або медичну інформацію, компанія має з’ясувати, чи є для цього правова підстава і чи не передаються відомості третім особам без контролю. Особливо обережно слід поводитися з будь-якими даними, за якими можна ідентифікувати людину.
Комерційна таємниця і конфіденційність також потребують окремого режиму. Якщо в сервіс ІІ потрапляють фінансові моделі, внутрішні презентації, стратегії, бази клієнтів або постачальників, це може фактично означати розкриття інформації, навіть якщо працівник не мав такого наміру. Тому правила використання ІІ мають бути закріплені у внутрішніх документах, NDA, трудових договорах і політиках безпеки.
Авторське право — ще один важливий ризик. Не кожен результат, створений за допомогою ІІ, автоматично стане повноцінним об’єктом авторського права. Для бізнесу важливо розуміти, чи був у процесі творчий внесок людини і чи не порушує фінальний матеріал права третіх осіб. Окрім цього, слід перевіряти умови самого сервісу: чи дозволене комерційне використання, кому належать права на результат і чи може платформа використовувати введені дані.
Реклама та публічні комунікації теж не звільняються від відповідальності. Якщо ІІ згенерує неточну обіцянку, недобросовісне порівняння або матеріал, що вводить споживача в оману, відповідати доведеться компанії або людині, яка оприлюднила таку рекламу. Особливо уважними до цього мають бути бізнеси у сферах фінансів, медицини, фармацевтики, освіти, страхування та інвестицій.
Окремо слід враховувати ризик помилок. Генеративні системи можуть видавати переконливі, але неправильні відповіді, а зовні відповідальність однаково нестиме той, хто використав результат як власну консультацію, документ або рішення. Саме тому в юридичній, бухгалтерській, медичній, банківській та HR-практиці ІІ краще застосовувати як допоміжний інструмент, а не як заміну професійної перевірки.
На практиці компаніям варто вже зараз провести аудит використання ІІ, визначити, хто і для яких завдань працює з такими сервісами, та затвердити внутрішню політику. У ній слід закріпити, які дані заборонено завантажувати в відкриті сервіси, хто перевіряє результати і в яких випадках використання ІІ потребує окремого погодження. Такий підхід допоможе зменшити ризики ще до ухвалення спеціального закону.
