Під час розрахунків з іноземним партнером важлива не лише сума переказу, а й те, як саме цей дохід кваліфікується для цілей оподаткування. Якщо не перевірити це заздалегідь, звичайний платіж може обернутися додатковими витратами та суперечкою про те, хто має їх сплачувати.
Компанія підписує договір із нерезидентом, отримує акт або рахунок, фінансовий директор погоджує оплату — і 100 тис. доларів відправляються іноземному контрагенту. Для бізнесу на цьому угода наче завершена, однак для податкових органів питання нерідко лише починаються.
Фахівці з міжнародних контрактів радять оцінювати податкові наслідки ще на етапі узгодження умов. До переказу коштів ризиком ще можна керувати, а після платежу часто лишається тільки виправляти наслідки. Іноді така помилка коштує десятки тисяч доларів.
Ставка 15% застосовується не завжди автоматично
У міжнародних угодах часто трапляються дві крайності: одні вважають, що в іноземної компанії податків в Україні немає, інші — що з кожного платежу нерезиденту потрібно утримувати 15%. На практиці обидві позиції можуть призвести до помилки.
Сам факт, що отримувач коштів є іноземною компанією, ще не визначає податковий режим. Спершу потрібно зрозуміти, за що саме перераховуються кошти і як такий дохід кваліфікується за українським законодавством. Загальне правило Податкового кодексу справді передбачає ставку 15% для доходів нерезидента з джерелом походження з України, якщо міжнародний договір не встановлює інший порядок.
Чому 100 тисяч можуть перетворитися на 117 647 доларів
Якщо компанія вже виплатила нерезиденту 100 тис. доларів, а згодом з’ясувалося, що треба було утримати податок, сума помилки виявляється більшою, ніж здається на перший погляд. Коли податок не утримано з доходу під час виплати, його розраховують за спеціальною формулою — ніби перерахована сума була «чистою», тобто вже без податку.
У такому разі за ставки 15% платіж у 100 тис. доларів може призвести до додаткового податкового зобов’язання в розмірі 17 647,06 долара. Тобто операція на 100 тис. доларів зрештою може обійтися компанії в 117 647 доларів, не враховуючи інших можливих наслідків.
Угода про уникнення подвійного оподаткування не вирішує все автоматично
Ще одна поширена помилка — вважати, що наявність міжнародного договору з країною контрагента сама по собі знімає питання оподаткування. Насправді договір може передбачати нижчу ставку або особливий порядок, але цього недостатньо: важливо, чи може конкретний нерезидент застосувати його до конкретної виплати.
Тому перевіряти потрібно не лише факт існування договору, а й можливість використати його умови саме в цій угоді. Для цього необхідно підтвердити податкове резидентство контрагента та зрозуміти, чи є він фактичним отримувачем доходу і чи може самостійно ним розпоряджатися.
Якщо гроші спершу отримує одна компанія, а потім передає їх далі, податкова дивитиметься не лише на документи, а й на реальну роль такого посередника: які функції він виконує, навіщо включений у структуру та чи має самостійний інтерес в операції. Особливо це важливо для холдингових структур, виплат дивідендів, процентів, роялті та операцій через проміжні компанії.
Податкова оцінює не форму, а економічний зміст
Міжнародні правила дедалі більше орієнтуються не на формальне оформлення, а на економічний зміст угоди. У цьому контексті застосовується і тест основної мети: він допомагає зрозуміти, навіщо в структурі потрібна та чи інша компанія і чому операцію вибудувано саме так.
Якщо головним поясненням конструкції є прагнення отримати нижчу ставку, право на пільгу за міжнародним договором можуть поставити під сумнів. Тому перед великою виплатою важливо розібратися, які функції виконує контрагент, якими ресурсами він володіє та яку ділову мету переслідує структура.
Що варто перевірити до переказу коштів
- зміст платежу і те, за що саме отримує кошти контрагент;
- податковий статус доходу та наявність українського джерела;
- можливість застосування міжнародного договору та умови його використання;
- податкове резидентство нерезидента, його функції в угоді та право розпоряджатися доходом;
- умови договору: чи включає сума податки і хто несе економічний тягар виплати.
Саме останній пункт часто недооцінюють. Якщо сторони домовилися про суму в 100 тис. доларів, а потім виявилося, що з неї треба утримати податок, між ними може виникнути вже не лише податкова, а й договірна суперечка: хто сплачує податкове навантаження.
Тому у великих міжнародних контрактах варто заздалегідь прописувати, хто несе податкові витрати, чи має українська сторона право утримати податок із платежу, чи збільшується сума виплати, якщо нерезидент має отримати узгоджені 100 тис. доларів «на руки», і які документи потрібні для застосування пільги за міжнародним договором.
Висновок простий: перед оплатою потрібно розуміти не лише, скільки отримає нерезидент, а й скільки компанія має перерахувати до бюджету. Іноді податок не виникає взагалі, іноді ставка становить 5% або 10%, а іноді пільга не працює, хоча компанія розраховувала на неї роками.
Краще дізнатися про це до підписання договору або за день до оплати, ніж згодом під час перевірки. Питання варто формулювати не як «чи можна перерахувати нерезиденту 100 тисяч», а як «у скільки насправді обійдеться ця операція».
